– Я не визнаю цих змагань, ти мене ошукав!

– Як же я міг тебе ошукати, – відповів горобець, – я ж стрибав на очах в усіх! (А були там також лилик і заєць).

– Ти ошукав мене, – наполягала ласиця, – бо ти маленький, і ніхто б не повірив, що такий малий здужає так швидко стрибати!

– Йдемо до судді, – каже горобець.

Пішли. Суддею був старий верблюд. Вислухавши сторони, він сказав: – Ошуканства не було, оскільки шахрайство полягає в тому, що говориться щось, що не відповідає правді, а горобець нічого неправдивого не казав. Тож горобець має слушність і повинен отримати три горіхи.

Ласиця, однак, залишилася невдоволеною і наполягала, що треба знайти іншого суддю. Горобець, певний у своїй правоті, погодився, хоча відверто глузував із ласиччиної глупоти.

Другим суддею була сова. Вислухавши сторони, вона сказала:

– Верблюд мав слушність, коли йдеться про засновки, але висновків дійшов фальшивих. Бо то правда, що шахрайство виникає внаслідок неправдивої мови, але говорити можна не тільки словами, а й іншими знаками. Отож, горобець маленький, а ласиця велика. В такий спосіб горобець дає знати, що не може стрибати так швидко, як ласиця, тобто вигляд горобця ошукав ласицю, тобто горобець ошукав ласицю, тобто ласиця має слушність, тобто ласиця виграла, тобто горобець повинен дати їй три горіхи. Три горіхи. – Так сказала сова.

Тепер незадоволеним залишився горобець, котрий почав сваритися. – Не дам горіхів, – сказав він, – бо я прибіг першим!

– Але ти ошукав ласицю, – вигукнула сова.

– Я нічого не казав, – наполягав горобець.

– Ти ошукав її виглядом, – повторила сова.

– Я таким народився, – відповів горобець, – і не відповідаю за свій вигляд.

– Чи відповідаєш, чи ні, – це не має значення, – гукнула сова, уже докраю знервована зухвалістю горобця, – вистачить того, що ти маєш такий вигляд, який маєш, а цей вигляд ошукав ласицю!

– Може мій вигляд і ошукав ласицю, але я її не ошукував, – репетував червоний від люті горобець, – бо я не є моїм виглядом!

– А хто є твоїм виглядом? – запитала сердито сова, уже спокійна, бо бачила, що горобець плутається у відповідях.

– Ніхто не є, сказав горобець, але уже непевно.

– Якщо ніхто не є, то це означає, що ніхто не ошукав ласиці, тобто вона не була ошукана. Але ти уже погодився, що вона була ошукана!

Горобець не знав уже, що казати. Мусів дати ласиці три горіхи, а на додачу за шахрайство був засуджений до двадцяти п’яти років ув’язнення.

– Іди, і щоб духу твого в мене не було.

– Я доглядала твоє господарство, ти мене навіть не бачив, бо я нічна тварина, – відповідала ласка,- дивись чоловіче, через тиждень прийдеш мені кланятися.

І пішла з господи до лісу, сховалася в нірку.

Проходить день, другий і почали потрохи вилазити миші та щури, дивитися чи не виходить ласка на полювання. Нема ласки. За худобою ніхто вночі не доглядає, коням гриви ніхто не розчісує, не заплітає.

Тиждень пройшов, в господаря миші зерно погризли, худоба не доглянута, коні хворіти почали. І так пробував, і сяк, а не дає ради.

Взявся бідолаха за голову, подумав, та й пішов до лісу ласицю шукати.

Знайшов схованку, де ласка ховалася та й каже.

– Вибач мені – дурню, вибач красуне-ласице. Не можу впоратися без тебе, не тримай зла, вертайся додому.