Сонети

Сонет є однією з кількох форм ліричної поезії, що виникла в Європі. Термін сонет походить від окітанського слова "sonet" та від італійського "sonetto", обидва означають "маленька пісня" або "маленький звук". За формою це 14 рядковий вірш, що складається з чотирнадцяти рядків п’ятистопного або шестистопного ямба (коли ритмічні акценти припадають на парні склади), власне з двох чотиривіршів і двох тривіршів. Чотиривірші можуть мати перехресну a-b-a-b (див. сонет Шекспіра) або кільцеву a-b-b-a (див. сонет Франка) риму. Два тривірші можуть сплітатись у дуже різноманітні римові сполучення. Французька послідовність: c-c-d e-e-d; Шекспірівська: e-f-e-f g-g; Італійська: c-d-e c-d-e, також c-d-c c-d-c; Окітанська: c-d-c-d-c-d;

У сонеті Франка тривірші переплетені так: c-c-d-d-e-e. Поет Едмунд Спенсер застосовував наступну схему сонету: a-b-a-b, b-c-b-c, c-d-c-d, e-e.

Існують також і надсонетні утворення. Композиція, що утворюється з 14 сонетів, в яких перший рядок кожного наступного є повторенням останнього рядка попереднього сонету і завершується п'ятнадцятим сонетом, укладеним послідовно з перших рядків усіх попередніх сонетів — називається вінком сонетів. Він зустрічається у багатьох українських поетів. (Б.Грінченко, М. Жук, В. Бобинський, А. Ведмицький, Л. Мосендз, Б. Кравців, О. Тарнавський).

Отже, повчальний сонет Івана Франка:

Голубчики, українські поети,
Невже вас досі нікому навчити,
Що не досить сяких-таких зліпити
Рядків штирнадцять, і вже й є сонети?

П'ятистоповий ямб, мов з міді литий
Два з чотирьох, два з трьох рядків куплети,
Пов'язані в дзвінкі рифмові сплети, —
Лиш те ім'ям сонета слід хрестити.

Тій формі й зміст най буде відповідний;
Конфлікт чуття, природи блиск погідний
В двох перших строфах ярко розвертаєсь.
Страсть, буря, гнів, мов хмара піднімаєсь,
Мутить блиск, грізно мечесь, рве окови,
Та при кінці сплива в гармонію любови.

46 сонет Шекспіра:

Ведуть душа та очі мої бій,
Не можуть поділить твою красу;
Бо очі не повернуть образ твій,
А серце не віддасть їм твою суть.

Виправдується серце – в ньому ти
У глибині, закритій для очей;
Та очі проти доводів отих,
І кажуть – в них прекрасний образ цей.

Щоб право власності комусь віддать,
Цю справу розглядає суд думок;
Їх вирок проголошує – надать
Права підсудним у такий зразок:

Очам належить зовнішність твоя,
А серця власниця – душа моя.

Сонет Едмунда Спенсера із збірки «Amoretti», 1595 (75 сонет, переклад Д. Павличка):

Я написав при морі на піску
її ім'я, але набігли хвилі
І змили ту роботу нетривку,
Та знову я накреслив букви милі.

Вона сказала: «Кинь зарозумілі
Жадання час і смерть перемогти.
Все — прах на світі. Навіть на могилі
Моє ім'я зітреться від сльоти!»

«О ні, — промовив я, — не згинеш ти!
Мій вірш здолає всіх віків припливи,
Залишиться, як світло чистоти,
На небесах твоє ім'я сяйливе.

Що смерть, як наша ніжність і любов
Життя наступне виплекають знов!»