ArachnoïdAquarelleAsia minorPentaclePulsarAcintyaCarpe Diem


Arachnoïd

Країна: Франція
Мова: французька, англійська

1. Вступ

«Arachnoïd» (Арахноїд) — французький рок-гурт напрямку прогресивний рок. На вебсторінках «Прогархівів» та «Last.fm» можна зустріти такі уточнювальні характеристики напрямку музики цього гурту як симфо-прог-рок, дарк-прог-рок і, звичайно, психоделік-прог-рок. Музика Арахноїда побудована на болісних мелодійних структурах в дусі King Crimson в «Larks' Tongues In Aspic» і на драматичному вокалі у кращих традиціях Ange. Гурт мав десятирічну історію становлення і розвитку, яка зайняла всі 1970-ті роки, співпавши таким чином з роками становлення, розквіту й занепаду прогресивного року, який спостерігався у 1980-х роках. Історія гурту увінчалася записом єдиного альбому, що носить ту ж назву що й гурт. Цей альбом містить настільки унікального характеру музику, що стоїть осторонь від основної течії прогресивного року тих часів.

2. Біографія

Започаткування гурту
Історія цього гурту починається зі східних передмість Парижа де його засновники Патрік Вуандріш (22.02.1952 р.н.) і його друг дитинства Мішель Піло (03.12.1951 р.н.), які жили в Гурне-сюр-Марн, знаходячись у захваті від англійського року середини шістдесятих, особливо від Beatles, Stones, Kinks і та ін. у 1967 вирішили вчитися грати на гітарі самостійно, щоб грати їх улюблену музику. Батьки Патріка купили акустичну гітару і він почав вивчати ази на цьому інструменті. Між тим, Мішель роздобув мандоліну. Дует почав імпровізувати в підвалі батьків Мішеля. У 1968–1969, два музиканти відкрили для себе Pink Floyd, Джимі Хендрікса, Ніла Янга та інші інноваційні рок-гурти, і їх музичні смаки еволюціонували в бік прогресивнішого року. У 1969 році двоюрідний брат Мішеля, Лоран Делепьєр (1956 р.н.) приєднався до дуету й виступав барабанщиком, який грав на різних речах, таких як телефонні книги, коробки, іграшки, використовуючи кеглі щоб імітувати звуки барабанної установки.

Тріо розширювало репертуар власними поп-піснями, які співались англійською мовою Патріком і Мішелем під впливом зазначених вище гуртів. Мішель купив класичну гітару. Обидва гітаристи хотіли грати на електрогітарах, але цей інструмент був недоступний для них. Спочатку вони зробили саморобну електрогітару, однак, в кінці 1970 і початку 1971 року, вони придбали складніше устаткування: Лоран купив барабанну установку, Патрік купив бас, а Мішель електрогітару, так що вони могли, нарешті, поліпшувати свою техніку гри. Спільний друг по Шельській середній школі, який навчався в цей час у Детройті, писав англійські тексти до їх пісень.

Один із сусідів Патріка, Марк Роберт (1956 р.н.) приєднався до трьох друзів у якості соло-гітариста, що призвело до того, що Мішель став грати на ритм-гітарі. У 1970 році Патрік запропонував назвати їх гурт «Arachnoïd», що означає мембрану, яка оточує мозок (Павутинна оболонка головного мозку), таким чином натякаючи на мозковий і психоделічний аспект їхньої музики, а також їх пристрасть до функціонування мозку, а також вказуючи на ряд павуків, натякаючи на Патрікову й Мішелеву справжню фобію стосовно цих істот.

Першого січня 1972 року гурт вирушив до Англії, щоб купити старе устаткування (підсилювачі та відлуння-камери), а отже, щоб перейти в новий музичний вимір. Гурт еволюціонував у бік більш психоделічної музики, використовуючи свої відлуння-камери та інші ефекти. З кінця 1970 по 1972 вони змінювали репетиційні кімнати кілька разів.

Приєднання Франсуа Фожьєра та Іва Жаво
У 1972 році Франсуа Фожьєр (09.05.1951 р.н.), ще один хлопчик з Шельської середньої школи, запропонував підсилити гурт. Він навчився грати на фортепіано, завдяки приватним урокам і запросив гурт для репетицій (без Лорана) у вітальню родинного будинку, вносячи свої власні ідеї й, отже, сприяючи створенню нового репертуару. У вересні 1972 року Франсуа купив орган Fartisa, який він швидко переробив для отримання оригінальніших звуків, точно так само, як і Майк Ретледж із Soft Machine, одного з його улюблених гуртів, сам порався біля свого органу. Восени 1972 року Ів Жаво ще один з друзів по середній школі, підсилив гурт, запропонувавши товаришам світлове шоу та візуальні ефекти для виступів. Гурт скомпонував довгу «Orange Juice Suite» — серію з 12 тем з різними вокальними партіями та «In the Screen Side of your Eyes». Вокальні партії були розділені між Франсуа, Мішелем і Патріком. Останній у той час також грав на дванадцятиструнній гітарі. Музика Арахноїда стала більш інструментальною і складнішою.

Перший виступ на сцені й приєднання Ніколя Поповскі
Вперше гурт постав на сцені Молодіжного центру м. Шель 5 травня 1974 року. Багато молодих людей з Шеля та околиць прийшли й оцінили музику Арахноїда та іншого місцевого гурту «Le tricot du sergent Leon», тріо, очолюване гітаристом Ніколя Поповскі (17.09.1954 р.н.). Історія Ніколя схожа на історію Патріка і Мішеля. Він жив у Шам-сюр-Марн, неподалік від м. Шель. Його батьки, вихідці з Росії, привчили його слухати музику класичних російських композиторів, таких як Бородін і Римський-Корсаков. Потім, у середині шістдесятих, він відкрив для себе рок, спершу по Beatles, потім через англійські гурти, такі як Animals, Kinks, Yardbirds. Завдяки бажанню відтворити музику своїх кумирів, він почав вивчати гітару, спочатку акустичну, по братовій, потім він купив електрогітару і став відвідували приватні уроки в школі Пола Бойшера, що дозволило йому відкрити для себе і вивчити основи джазової та бразильської музики. Після всього цього він пішов до консерваторії, де вивчав гітару та теорію музики. На початку 70-х він створив перший фольк-гурт, як співак та гітарист і виконував мелодії французької та єврейської музики. У 1972 році Ніколя купив Telecaster і заснував гурт «Le tricot du sergent Leon», назва навіяна концептуальним альбомом Beatles «Sgt. Pepper». Тріо включало гітару, бас і барабани, вони співали французькою мовою і писали психоделічну музику, яка була поєднанням впливів Jefferson Airplane, Beatles і Хендрікса. У день концерту в Молодіжному центрі учасники двох гуртів заприятелювали. Через кілька днів після концерту Марк Роберт покинув Арахноїд; ще раніше, у червні 1973, Лоран теж припинив грати з гуртом, через те, що в кімнаті, де відбувались репетиції, не було місця для барабанної установки.

Тим часом, музика, яку писав гурт змінилися. Вплив прогресивного року і класичної музики (Франсуа любив Баха, а Патрік цінував Бетховена і Гріга) разом з їх особистими ідеями створювали оригінальну музику. Розробка теми була колективною роботою: кожен музикант привносив в мелодію ряд акордів, так що теми розвивались і виливались у форму. У лютому 1974, Мішель Піло залишив гурт через виконання військового обов'язку і в цей час гурт «Le tricot du sergent Leon» покинув бас-гітарист. Музикантам Арахноїда подобалась техніка Ніколя Поповскі й, знаючи про поділ його гурту, вони запропонували йому приєднатися, що Ніколя й зробив у липні 1974 року.

Новий виступ і приєднання Бернара Мініга
Репертуар поповнився композицією «Martin Beach Suite», написаною Ніколя Поповскі на поетичну лірику Іва Жаво. У січні 1975 року Лоран повернувся в гурт, бо вони знайшли нове місце, в якому його барабани могли вміститися, а також приєднався Мішель, який повернувся з військової служби в лютому. У квітні 1975 року, Арахноїд виступив у молодіжному центрі в Ганьї. Вони знайшли спільну мову зі звукорежисером і менеджером молодіжного центру, який запропонував їм прийти наступного дня, щоб записати демо-касету у його маленькій студії, яка була оснащена двотрековим магнітофонним рекордером. Учасники гурту грали всі разом, і їм потрібен був лише один дубль щоб записати дві композиції, включаючи довгу 20-хвилинну інструментальну сюїту з дванадцяти різних тем.

У травні 1975 року, і Мішель і Лоран залишили гурт, якому вони не могли приділяти достатньо часу. Зведені до тріо, музиканти репетирували в кількох місцях до Різдва, підтримувані в той час Філіпом Ожье, ще одним другом із середньої школи, який грав на флейті. Восени 1975 року гурт уподобав місце для репетицій в будинку подруги, Крістін Марі. На початку 1976 року, Філіп відчував себе не так добре мотивованим і залишив гурт. Але Патрік, Франсуа і Ніколя хотіли продовжувати свої музичні пошуки й вирішили шукати нових партнерів, які б розділили з ними амбіції та мотивацію. Вони зв'язалися з Бернаром Мінігом (березень, 1951 р.н.) і П'єром Кімом (03.12.1955 р.н.), які грали відповідно на ударних та клавішних в джаз-рок гурті з м. Шель під назвою «Evanescence», після джем-сейшенів вони приєдналися до тріо в лютому 1976 року.

З березня по травень 1976 гурт змінив свій репертуар, переаранжувавши «In the Screen Side of your Eyes», а також «Toutes ces images» (усі ці образи) і «Climb on a Hill», дві композиції, створені в період з червня 1975 до початку 1976 року і створили нову композицію, «Le Chamadere». Слово "Chamadere" англійською звучало б "Camedary", утворене злиттям слів двогорбий верблюд (camel) і одногорбий верблюд (dromedary), натякаючи на казкову подорож у пустелю.

Марк Меріл у гурті

У травні 1976 року гурт зустрівся з Марком Мерілом (березень, 1951 р.н.), з яким учасники відразу ж добре ладнають. Марк Меріл був членом «Le Tuts circus», труппи акторів, фокусників і вуличних клоунів. З ними він приїхав до Парижа, щоб зробити собі ім'я, як клоун, фокусник і мім. Оскільки музика Арахноїда сподобалась йому, він запропонував гурту написати музику для шоу «Mythomagie», яке він показував у той час. П'єр, Ніколя і Патрік склали нові теми під вокал записаний Марком. Потім, у липні, гурт, без Франсуа, який повинен був залишитись в Парижі, відправився на гастролі з Марком Мерілом, щоб підтримати його шоу на півдні Франції. Експеримент був взаємовигідним і взаємоцікавим, Марк запропонував багато ідей гурту і зрештою він приєднався до нього як співак, перкусіоніст й організатор виступів.

18 грудня 1976 в Вер-сюр-Марн, недалеко від Парижа, Арахноїд грав уперше свій новий репертуар, до складу якої входять колишні композиції плюс «Le Chamadere», «La Guepe», «Piano caveau» і «Le Pierrot», вони також перевірили їх нову формулу виступів з різними візуальними проявами у виконанні Марка. Марк також пише сюрреалістичні, філософські та театральні тексти для гурту. Тим не менш, особисті розбіжності між Марком і деякими з музикантів спалахнули й він покинув гурт у березні 1977 року.

Успіхи, запис альбому

Ів написав тексти для двох нових композицій гурту, «Toutes ces images» і «La guepe» та змінив разом з Ніколя текст, написаний Марком для «Le chamandère» щоб зробити його більш музичним і менш театральним. Стиль написання текстів Іва відповідає сприйняттю гуртом його музики. Крім того, музиканти можуть висловити через свої композиції песимістичне й болісне сприйняття майбутнього людства.

7 і 20 березня Арахноїд дає два концерти в Ла Пеніше — баржі біля набережної Вальмі на каналі Сен-Мартен в Парижі. Там вони виконували нову масштабну сюїту — «Les quatre saisons de l'enfer» (чотири сезони пекла). Під час цих виступів на екран, що знаходився за музикантами посилалась велика кількість слайдів, відповідно до емоцій та атмосфери, викликаних музикою. Світло підкреслювало постаті музикантів, які були одягнені в строкатий одяг. Поль Путі, журналіст рок-журналу «Rock'en'Stock» оцінив цей концерт і присвятив гурту колонку, відгукуючись про музикантів дуже добре і підбурюючи їх до запису альбому. 15 квітня гурт грав в Американському центрі разом з джаз-рок гуртом з Меца, «Grosse Catastrophe», а потім у травні, вони грали двічі у передмісті Парижа. 19 червня вони з'явилися на Шельському фестивалі свободи слова, разом з багатьма іншими місцевими гуртами, такими як «Andromede» and «Titi's Circus». Потім, 29 червня, Арахноїд взяв участь у фестивалі в «La Ferte-Allais» разом з «Treponem Pal» і «Andromede», але гурт не міг грати через погану організацію. У червні, Франсуа, Ніколя і Патрік написали музику для дитячого шоу «Ballon reve» для Іва Жаво і Мартіна Рато, які заснували театральну компанію «Porte Lune».

Між тим, спокусившись ідеєю Поля Путті, Патрік прийняв рішення про фінансування запису альбому. Він забронював студію в Ле-Шене, щойно створену її власником, Філіпом Бесомбесом у підвалах приватного будинку. Гурт обрав улюблені твори, якими були «Le Chainadere», «Piano caveau», «La guèpe», «L'adieu au Pierrot» (коротка версія «Le Pierrot»), «Toutes ces images» та «In the Screen Side of your Eyes». Запис розпочався в липні і продовжувалося до листопада шляхом 3-дні-на-місяць сесій під керівництвом Філіпа. Вокал був розподілений між трьома співаками у більшості композицій, кожен з яких виконував один або кілька пасажів у кожній пісні, забезпечуючи більш широке розмаїття голосів. Гурт запросив на записи Філіпа Онера, який зіграв на флейті в «In the Screen Side of your Eyes» і саксофоні в «La guèpe», а потім орган подвоїв саксофонне соло. Крістін, дівчинка 6 років розповіла текст на «Le chamandère», в той час як Крістін Марі, Ів Жаво та Мартін Рато взяли участь в «La guèpe».

Розпад

У липні гурт втратив свою репетиційну кімнату в Шелі; в кінці року з гурту пішов П'єр Куті, бо він хотів присвятити себе юриспруденції. Через відсутність менеджменту, гурт втомився і розпався в червні 1978 року. Ніколя пішов грати з Бернардом Мінігом в гурт, який супроводжував Сержа Лаберена, французького фолькового співака із Шеля й у 1979 Серж записав з ними альбом. Восени 1978 року Патрік зібрав колектив у дещо іншому складі: залишився Франсуа, повернувся Мішель Піло і були прийняті Дідьє Агноля (гітара) і Жан-П'єр Лебер (ударні). Таким складом були записані три демо-пісні. Оскільки тексти не були розроблені, пісні співалися "мовою риб"; музика залишилася симфонічною, але ритмічні малюнки стали енергійнішими.

Дідьє Агноля покинув гурт у 1979 році й був замінений на Філіпа Сеґьє. У кінці 1979 року Мішель і Франсуа залишили гурт з особистих причин, і Арахноїд був перейменований в «Color». Тріо почало грати простішу рок-музику в традиціях XTC. Ще раз Марк Меріл став писати тексти пісень. Патрік створив свою власну студію з назвою «WW». У 1980-ті, ця студія стала спеціалізуватися на альтернативних рок-гуртах. З 1990 по 1993, Патрік повернувся до роботи з Франсуа, який продовжував грати на синтезаторі, хоча він втратив одну руку і два пальці іншої руки в дуже серйозної аварії. Дует переаранжував і грав композиції, які були написані у 1972 році. Патрік приєднався до Гілберта Артмана, щоб створити студію і відповідати за звук в гурті Гілберта, Urban Sax. Після кількох гуртів і сольних експериментів, Ніколя перестав грати музику. Використовуючи свій ступінь музикознавства, він став учителем музики й продовжував грати для задоволення, в джаз-гуртах, великих гуртах або в ресторанах. Бернард Мініг грав у гурті, який співав французький шансон, а потім подався в інформатику в той час як П'єр Куті став адвокатом, а Ів Жаво професійним режисером і актором. Марк Меріл (чиє справжнє ім'я було Марк Мурьє) помер в 1987 році після тривалої хвороби. Франсуа помер у серпні 1995 року через погано доглянуту рану, яку він отримав у Бразилії.

3. Альбом Arachnoïd 1978

Після запису згаданих трьох демо-композицій Патрік Вуандріш у тому ж 1978 році зустрівся з менеджером нового лейблу Divox і домовився про випуск альбому, записаного ще рік назад. Патрік попрохав художника Філіпа Хуарта, який вже виконав кілька робіт для Ange, зробити художнє представлення Арахноїда. Альбом, у який не ввійшла композиція «In the Screen Side of your Eyes» був виданий накладом 1000 платівок. Альбом надійшов у продаж на початку 1979 року й не мав назви, хоча була ідея назвати його «Jezabel» за образом взятим з «Le chamandère». Альбом постраждав через відсутність заохочення і повну відсутність інтересу з боку преси. У 1987 році цей альбом уже з композицією «In the Screen Side of your Eyes» перевидав лейбл Musea. Пізніше, в 1996 році лейбл Musea перевидав альбом, включивши до нього чотири бонус-композиції, а також буклет з повною біографією гурту.

Раритетний альбом Арахноїда став міфічним, поцінованим і тим, що має попитом серед любителів прогресивної музики і справді був визнаним одним з кращих у своєму жанрі.


Країна: Квебек
мова: риб

Aquarelle

1. Вступ

«Aquarelle» (Акварель) — квебекський рок-гурт напрямку джаз-рок. У другій половині 70-х років, Квебек з точки зору прогресивного року переживає свого роду культурну революцію чи емансипацію і шквал гуртів з'являються на світло боже, чимало з них не дуже піклується про те, щоб бути комерційними. Акварель є проект П'єра Леско (фр. Pierre Lescaut): він був основним композитором, але кожен в гурті мав цікаву й складну ролі в гурті, і не в останню чергу роботи на скрипці П'єра Бурнакі (фр. Pierre Bournaki). Цей гурт, родом з Монреаля, зробив лише два альбоми в своїй відносно короткій кар'єрі. Їх оригінальний ф'южн стиль музики був добре прийнятий вдома, але вони отримали достатнього визнання, щоб їх запросили на міжнародний фестиваль у Монтре в Швейцарії. Вони, на жаль, розпалися після свого другого релізу, але лідер, клавішник П'єр Леско продовжував сольну кар'єру в нью-ейдж музиці.

2. Альбоми

Альбом Aquarelle (Aka Sous Un Arbre), 1978
З огляду на вищесказане, гурт Акварель записав дуже чесний і професійний альбом, який відповідає формі того, що було випущено в той час. Звучання близько до альбомів Жана-Люка Понті, (фр. Jean-Luc Ponty) тієї ж епохи й багатьох інших гуртів; Акварель насправді не вдалося зробити реальний відбиток на ринку головним чином через велику конкуренцію і величезну кількість подібної музики; деякі гурти не могли не залишитися в невідомості. Однією з родзинок є красивий, безсловесний вокал, який додає трохи несподіваного смаку до музики.

Альбом Live at Montreux, 1979
Після їх художньо успішного дебютного альбому, Акварель отримує запрошення виступити на одному з найбільших джазовий фестивалів у світі, в м. Монтре, Швейцарія. Тут і був записаний другий альбом, який містить нові композиції й одну з попереднього альбому. Усі нові композиції дуже якісні й добро відрепетирувані. Щодо складу, то відбулася одна зміна: на концерті гурт виступав з новою вокалісткою, Шарон Раян. Клавішник, лідер і основний композитор П'єр Леско забезпечив те, щоб кожен учасник отримав достатньо місця, щоб висвітити свої можливості. Композиція «Récital Des Grenouilles» має трохи більше етнічного забарвлення ніж інші — скрипка П'єра Бурнакі, яка звучить трохи схоже зі скрипками Жана-Люка Понті, Дідьє Локвуда (фр. Didier Lockwood) або оновленого Стефана Ґрапеллі (фр. Stéphane Grappelli) викликає це. Стиль музики коливається від високоенергійного джаз-року до холодного ф'жну, а окремими моментами до чистого року. Другий бік диску відкривається адаптацією Альбера Камю «Сторонній», «L’étranger», змінюється повільним «Estérel» у двох частинах і завершується знайомою композицією «Magie Des Sons», яка є дуже вдалим енергійним завершенням альбому.


Країна: Франція
мова: англійська, турецька

Asia minor

1. Вступ

«Asia minor» (Азія мінор) — турецько-французький рок-гурт напрямку симфонічний прогресивний рок. Гурт очолюваний двома турецькими студентами, які оселилися в Парижі, Сетраком Бакірелом (вокал, гітара, бас-гітара) та Ерілом Текелі (флейта, гітара, бас-гітара). Їхня музика виявляє впливи таких гуртів як King Crimson в альбомі «In The Court Of The Crimson King», Jethro Tull в альбомі «Stand Up», Focus і перші альбоми Jade Warrior. Звучання також нагадує Camel, ранній Genesis та Pulsar. Разом з тим, маючи вплив турецької музики, учасники гурту створювали дуже самобутні й оригінальні композиції. Красиві теми посилюються ностальгічним, душевним співом. Нервові звуки флейти підкреслюються хриплими або ліричними нотами гітари. Меланхолійна, а іноді й люта музика з текстами основному написані англійською мовою (іноді турецькою). На жаль, музиканти існували в невідповідний час, позначений засиллям і популярністю панк-року, а потім музики нової хвилі, представлену такими популярними гуртами як The Cure, New Order, Spandau Ballet і Duran Duran. Музиканти змушені були готувати й випускати альбоми самостійно й спочатку вони були доступні лише у Франції, Бельгії та Італії й кілька копій якимось чином знайшли свій шлях до Туреччини та США.

2. Біографія

1971: Гітарист/флейтист Eril Tekeli (25.04.1954 р.н.) і гітарист/вокаліст Setrak Bakirel (19.11.1953 р.н.), разом з барабанщиком Can Kozlu, сформували гурт в той час як студенти коледжу Св. Йосипа в Стамбулі, Туреччина. Setrak і Can були музикантами-самоучками під сильним впливом року, в той час як Eril, який відвідував класи флейти, перебував під впливом джазу. Люблячи англійський рок, але занурені в близькосхідну культуру й музику, вони вирішили створити гурт, водночас продовжуючи навчання в коледжі. У цьому ж році їхній гурт виграв два призи по композиції та інтерпретації в музичних змаганнях учасників з середніх шкіл з усієї Туреччини.

1973: Bakirel і Tekeli переїхати до Парижа, Kozlu в Гренобль (південна Франція). Вони значно виграли від цього кроку, бо музична сцена в Туреччині була занадто обмежена, щоб вони могли здійснити свої мистецькі амбіції.

1974: Bakirel і Tekeli утворили дует з назвою Лейла. Назва не тільки стосувалась пісні Еріка Клептона, а й персонажа з перської міфології. Наскільки відомо, Клептон якраз і використав цей персонаж при написанні пісні. Музиканти познайомилися з місцевою музичною сценою в Парижі й працювали над поліпшенням своєї техніки, придбавши краще обладнання, яке їм було потрібно, щоб відточувати свої інструментальні навички. Під час великодніх свят 1974, Eril і Setrak відвідали Can в Греноблі й записали кілька треків з ним. Після цього Kozlu приєднався до дуету Лейла в Парижі.

1975: Басист на ім'я Hervè (прізвище невідоме) приєднується Layla й гурт бере участь у перших своїх концертах у Франції. Вони виступають в молодіжному центрі, на вулиці Борего, на факультеті архітектури, в театрі Мофетар і в якості бек-музикантів на паризькому фестивалі протягом трьох ночей.

1976: Hervè залишає гурт, натомість приєднується Jean-Philippe Bottier, однокурсник Setrak. Гурт бере назву Asia Minor Process, назву, яка вказує на походження музикантів та вид музичного стилю, який вони хотіли розвивати, натхненні близькосхідною культурою.

1977: На початку 1977 року Can Kozlu залишив гурт з надією на джаз-орієнтовану кар'єру в Штатах. Eril та Setrak рекрутували 16-річного барабанщика, Lionel Beltrami (11.06.1960). Він прийшов за невеликим оголошенням про вакансію в прогресивному рок-гурті. Він прослуховувався у квітні 1977, після чого був прийнятий. За його пропозицією потім гурт скорочує назву до Asia minor. На прослуховуванні Lionel супроводжувала ще одна людина, клавішник Robert Kempler. Lionel припустив, що Robert може приєднатися до Asia minor, щоб збагатити звукову палітру, але в той час і Eril і Setrak не були зацікавлені у введенні клавіатур в свою музику, орієнтовану, як було сказано на звук гітари та флейти. Lionel був барабанщик-самоучка. Він почав вивчати ударні і фортепіано у віці тринадцяти років. Він зіграв свій перший концерт в якості барабанщика з гуртом Phenix в грудні 1974 року, незабаром після цього, а з іншим гуртом, Graal, він почав роботу над власними композиціями, під впливом англійського прогресивного руху. Чудовий барабанщик з сильною технікою та індивідуальним стилем, він був ідеальним партнером для Asia minor. Коли він приєднався до гурту, його творчість відкрило нові перспективи, дозволяючи гурту розправити крила заново. Незабаром після того як приєднався Lionel, Bottier покидає гурт з особистих причин, а новий басист Paul Levy, також набраний по рекламі, приєднується. Гурт починає працювати над новими композиціями, які поєднують в собі елементи близького сходу з англо-саксонським прогресивним роком, стилем, який захоплюються Eril і Setrak, хоча вони й не вважають цей стиль таким, що має великий вплив на їх творчість. Близько-східний вплив проявляє себе в меланхолійній і звивистій формі композицій, а також в ностальгічному вокальному стилі Setrak Bakirel.

1978: 18–19 лютого 1978 під час запису свого дебютного альбому Lionel запропонував ще раз, щоб гурт розширив звук, додавши трохи клавішних. Lionel дружив з грайм-клавішником Nicolas Vicente, з яким він познайомився на концерті. Nicolas Vicente грає на трьох треках записаних в цей час. Складом у 5 осіб вони грають на факультеті архітектури 29.3.1978. Під час першого тижня травня 1978 року, гурт брав участь в п'ятиденному Драгшоу в Парижі. Без альбому в своєму доробку й у значній мірі невідомі для більшої частини аудиторії, Asia minor здивувала всіх своєю оригінальною музикою, яка гордо протистояла переважній тенденції того часу. Все ж їм довелося чекати до вересня, щоб дати наступний концерт на Буль-Нуар в Парижі. Щоб виокремити себе серед інших паризьких гуртів і отримати більше довіри, вони записали демо-касету, сподіваючись зробити собі ім'я через засоби масової інформації та концертних промоутерів і менеджерів, а також отримати національне — або навіть міжнародне — визнання. Маючи таке на увазі, вони зв'язалися з звукозаписними компаніями — без результатів. Одному працівнику CBS records сподобалось те, що він почув, але, на жаль, він не зміг переконати своє начальство підписати контракт з гуртом. Після цієї невдачі, гурт Asia minor вирішив випустити альбом самостійног, з фінансовою допомогою своїх батьків і друзів. Відсутність професійної підтримки не засмутила гурт; за їхнім способом мислення, це принаймні, означає повну свобода творчості! Гурт заброньовав Maïa Studios в Бонді під Парижем, однак лише два тижні лишалося до записів, як Paul Levy залишив гурт з особистих причин. Оскільки гуртові не вдалося завербувати іншого басиста в такий короткий термін, Eril і Setrak вирішив взяти бас-партії на себе. Lionel запросив Nicolas Vicente взяти участь у записі ще раз і сесія відбувся між 6 і 28 жовтня 1978 року. Було записано 16 треків під керівництвом звукорежисера Serge Dudit при асистуванні Guy Adams. так як оригінальні мікси виявилися незадовільними, гурт вирішив зробити ремікс на альбом, щоб задовольнити власні смаки у Studio de la Grande Armée в Парижі і домігся кращого результату. Альбом містив дев'ять треків, дві пісні турецькою мовою. Увесь вокал виконував Setrak, за винятком останнього барів «Mahzun Gözler», де Eril бере на себе основний вокал, а Setrak бек-вокал. Всі треки з сесії були збережені, за винятком «Boundless», який в кінцевому підсумку знайшов свій шлях на другий альбом. 1979: Після запису сесій, гурт шукав ще раз компанію, готову поширювати альбом, але зустрівся з тою же байдужістю, яку зустрічав при їх спробах звукозапису. Гурт змирився з видачею дисків за рахунок власних коштів. Альбом названий «Crossing the Line» (Перетин лінії) за пропозицією Eril, символізуючи лінію, що розділяє форми мрії та реальності, або в іншому сенсі, надію гурту записати свою музику й остаточною реалізацією цієї мрії. Альбом був випущений 19 квітня 1979 року під власним лейблом Ware of Asia Minor. Гурт всіма силами боровся, щоб викликати інтерес ЗМІ, але без допомоги звукозаписної компанії або промоутера вони тільки дісталися до перемоги в кількарядковому просторі Rock ‘n’ Folk. Музика Asia minor, з її інструментальною віртуозністю та складністю й мелодійною оригінальністю повністю контрастує з музичною модою того часу, а саме панком. Преса надала їх альбому мало уваги, вважаючи за краще вихваляти (тоді) прибутковіший панк. Альбом був тільки розподілений серед деяких паризьких магазинів. Попри цей відносний комерційний провал, ентузіазм гурту і віра в його музику залишились незмінними. Хоча комерційно неугодний, альбом, тим не менш представляє значний художній успіх. У ньому слухач пізнає оригінальну, складну і технічно досвідчену музику, роботу молодих музикантів, яким вдалося записати альбом в обличчя великим перешкодам. До того ж, Asia minor заслуговує місце в якості одного з найвідоміших і, безумовно, найунікальніших в епосі турецької та французької прогресивної музики, пропонуючи витвір мистецтва, що виник з симбіозу двох дуже різних музичних традицій.

2. Альбоми

Crossing the Line, 1979
Альбом був записаний на Maïa Studios, Бонді, Франція й продюсований самими музикантами. У 1993 році альбом був перевиданий лейблом Musea records. Автори усіх композицій Бакірел і Текелі. Автори дизайну обкладинки Текелі й Бакерел.

Between Flesh and Divine, 1981
Альбом був записаний на Studios de la Grande Armée, Париж, й продюсований самими музикантами. У 1991 році альбом був перевиданий лейблом Musea records. Автори усіх композицій Бакірел і Текелі. Автор дизайну обкладинки Сетрак Бакірел. Музика альбому є класичним французьким симфонічним прог-роком.


Країна: Франція
мова: французька

Pentacle

1. Вступ

«Pentacle» (Пентакль) — французький рок-гурт напрямку симфонічний прогресивний рок.

2. Біографія

Гурт Пентакль був утворений в 1971 році в м. Бельфор, Франція. Їх єдиний альбом «La Clef Des Songes» був випущений в 1975 році, його продюсером був Christian Decamps, Ange. Пізніше альбом був перевиданий Musea, вміщуючи додаткові три записи наживо, а буклет включав у себе біографії, фотографії та тексти. Музика описується як елегантна, з униканням пихатості, як це було властиво деяким їх сучасникам. Але це не обов'язково означає, що музика повністю м'яка. Також в музиці присутня помітна просторовість. Вокал доволі емоційний, а пасажі нагадують ранні King Crimson і Moody Blues. Складність музичної складової не є відмітною ознакою. Розчарований в музичному бізнесі, гурт Пентакль розпався в 1976 році.

3. Альбом La Clef Des Songes, 1975

La Clef Des Songes є маловідомим, але дуже приємним альбомом французького прог-року. У Пентаклі відчуваються впливи ранніх King Crimson з їх часто мінорним домінуванням композицій, приглушеними темпами і випадковими гітарними програшами, хоча з відмінним ароматом, які дають французькі тексти і вокал. Вокаліст виступає сильно й емоційно, але більш "звичайно", ніж театральні витівки Ange.


Країна: Франція
мова: французька, англійська

Pulsar

1. Вступ

«Pulsar» (Пульсар) — французький рок-гурт напрямку симфонічний прогресивний спейс-рок, утворений на початку 70-х в Ліоні. Гурт названий за назвою космічних об'єктів, пульсарів, які не спостерігаються в оптичному діапазоні, натомість більшість з них спостерігаються в радіодіапазоні. Ранніми музикантами Pulsar були Jacques Roman (орган, фортепіано, синтезатор), Victor Bosch (ударні, перкусія), Gilbert Gandil (гітара, вокал) і Philippe Roman (бас). Влітку '74, до них приєдналися оператор звуку Gérard Trouve, оператор світла Armand Fines і п'ятий член гурту Roland Richard. Гурту також був потрібний менеджер, ним став Xavier Dubuc. Музика Пульсару в основному інструментальна і дуже атмосферна, а багато маленьких музичних викривлень дають їм оригінальний стиль в просторі прогресиву.

2. Альбоми

Pollen, 1975
Засоби масової інформації сприйняли дебютний альбом гурту як народження французького Pink Floyd, хоча Пульсар був набагато більш оригінальніший, зі значною долею використання флейти та електроніки. У них був унікальний французький звук. Альбом був випущений на початку 1975 року. Гурт гастролював Францією та Англією в підтримку цього альбому. Гурту вдалося продати 5000 копій альбому, а також зацікавити шанувальників прогресивної музики, а також концертних і фестивальних промоутерів. Поступово Пульсар став таким же відомим як Magma чи Ange.

The Strands of the Future, 1976
Альбом випущений у вересні 1976 року продовжував той стиль, який був започаткований першим альбомом. Французька преса була одностайною в його похвалі, більше того, британські критики звернули на нього увагу. Якщо вони критикували Пульсар за цитування ідей Pink Floyd у першому альбомі, то тепер Пульсар став грати оригінальну музику, побудовану на власному досвіді й власних ідеях. Заголовний трек з його тонким почуттям динаміки та взаємодії між учасниками гурту став класикою спейс-року. Альбом розійшовся накладом 40 000 за 6 місяців, поступаючись лише Ange в той час. Після підведення підсумків з Kingdom Records, Пульсар підписав контракт на третій альбом з CBS у грудні 1976.

Halloween, 1977
Третій альбом пульсара, випущений в грудні 1977 році, «Halloween» (концептуальний "жах-рок" симфонічного опусу), як правило, вважається одним з десяти кращих симфонічних альбомів у світі. «Halloween» вважається шедевром гурту; мрійливі пасторальні частини виконані мелотроном, приправлені акустичними гітарами та флейтою, важкі похмурі імпресіоністські звуки електронних клавішних використовуються поряд з класичними інструментами (віолончель, кларнет). На підтримку альбому Пульсар гастролював по всій Європі аж до пам'ятного для гурту концерту на дві ночі в 1978 року в Лісабоні, Португалія, на якому були присутні 15000 глядачів.

Bienvenue au Conseil d'Administration, 1981
На початку вісімдесятих років, Pulsar пішли шляхом театрально створення: з режисером Bruno Carlucci, знаменитим квартетом (Gilbert Gandil на гітарі і басу, Victor Bosch на барабанах, Jacques Roman на клавіатурах і Roland Richard на флейті та саксофоні), адаптована розповідь австрійського романіста Peter Handke в 1981 році вилилась у альбом «Bienvenue Au Conseil D'Administration !».

Görlitz, 1989
«Görlitz» сильно відрізняється від трьох перших альбомів цього гурту, але він відображає час в кінці 80-х, коли прог-рок був майже неіснуючим за винятком небагатьох мужніх митців, які згодом стали піонерами відродження або ж ренесансу прог-року. Титульна композиція розповідає про колапс у Східній Німеччині (і Східного блоку в цілому).

Memory Ashes, 2007
Ветерани французького прогресивного року 70-х повернулися. «Memory Ashes» є потужним продовженням їх 1988 року альбому «Gorlitz».


Країна: Франція
мова: музики

Acintya

1. Вступ

«Acintya» (Ачінтья) — рідкісний французький рок-гурт, що грав у жанрі прогресивного року й існував недовго в другій половині 1970-х. Гурт є дітищем клавішника Philippe De Canck. За комплексністю й розробленістю музичних тем їхня музика нагадує авангардний прогресивний французький гурт Wapassou. Значення назви: «Acintya» із санскриту «немислимий» є верховним індуїстським богом у індонезійській варіації.

2. Альбоми

La cité des Dieux oubliés, 1978
У 1978 році гурт записав свій єдиний студійний альбом «La cité des Dieux oubliés» (Забуте місто богів). Музика характеризується урочистою клавіатур, в тому числі орган відомої базиліки Saint-Nicolas-De-Port і спритною натхненною грою на скрипці.

In Live, 1979/2012
Цей "живий" альбом був записаний у 1979, а виданий у 2012 році Musea Records. Альбом, як і попередній студійний, складається з п'яти інструментальних композицій, але тільки два з них є новими, а саме Chasse a la Licorne і Voyage. Інші три композиції мають небагато відмінностей від оригіналів. Якщо описувати тільки перші два, потрібно відзначити, що вони, ймовірно, простіші, ніж раніше записані гуртом, відбиваючи напів-романтичний, напів-меланхолійний настрій, присутній в раніших роботах.


Країна: Франція
мова: музика

Carpe Diem

1. Вступ

«Carpe Diem» (Карпе Діем) — французький рок-гурт напрямку електричний, симфонічний прогресивний рок. Такий же особливий гурт як і Ange на чолі з Claude-Marius David (саксофон і флейта) Карпе Діем записав два альбоми. Їх вишуканий прогресивний рок включає рідкісні вокальні партії та інструментальну інтенсивність і красу. Музичні теми граційні, відпрацьовані, прекрасно розроблені та організовані. Пливучі модифіковані органні звуки прекрасно поєднуються з ліричними партіями флейти або повітряними гітарами, створюючи казкову рок-атмосферу, повну свіжості й витонченості. Музику Карпе Діем можна порівняти з музикою Caravan чи Fruupp й у деякій мірі Van Der Graaf Generator.

2. Альбоми

En Regardant Passer le Temps, 1975
Відкриває альбом композиція «Voyage du Non-Retour», яка за стилем є близькою до класичного спейс-року з елементами джаз-фьюжну і симфонічного прогресивного року. Так, загалом, це інструментальна п'єса являє собою не що інше, як справжній, інтенсивний, енергійний спейс-рок. Два довгих треки на альбомі, «Réincarnation» і «Jeux Du Siècle» (2 і 3), обидва з яких містять невелику кількість вокалу драматичного характеру (французькою мовою), цілком складаються із структур, які характерні для класичного симфонічного арт-року і більше нічого. Є елементи (тільки елементи) спейс-року в іншій композиції альбомі, «Publiphobie» (4), але її домінуючою стилістикою є класичний симфонічний прогресивний рок.

Cueille le Jour, 1976
... Поки тираж дебютного альбому "En regardant passer le temps" реалізовувався на батьківщині артистів і в канадській провінції Квебек, Carpe Diem щосили трудилися над матеріалом наступного. У грудня 1976 року вони засіли в студії Azurville, де через 10 днів повністю завершили запис "Cueille le Jour".

Основа диска — 22-хвилинна сюїта "Couleurs". П'ять складових її частин мають різне авторство, але це практично не впливає на цілісність твору. Починаючи з "Premiere pas" дія поступово зосереджується навколо делікатної, блискуче розігруваної бесіди клавішних Христина Трюші (орган, синтезатор string-ensemble, піано, лід-вокал), гітари Жильбера Аббенанті і саксофона Клода-Маріуса Давида. Та й вокал, який з'являється на 13-й хвилині треку у виконанні маестро Трюші ідеально вписується в картину зворушливим дзвінким тембром.

Другий бік диску містить також деякі дійсно гарні треки, наприклад, сумну, приправлену ​​флейтовими пасажами і акустичними переборами баладу "Miracle de la Saint-Gaston" і етюд "Divertimento", який базується на суто камерному неокласичному діалозі фортепіано та саксофона — прекрасний зразок універсальності композиторського мислення Давида і Трюші.


Країна: Ізраїль
мова: англійська

Atmosphera (бонус)

1. Вступ

«Atmosphera» (Атмосфера) — рідкісний ізраїльський рок-гурт, що грав у жанрі прогресивного року й існував недовго в другій половині 1970-х. Гурт записав довгий, епічний альбом з англійськими текстами (Шекспір ​​і Лорд Теннісон). Альбом занадто виходив за рамки невеликої ізраїльської музичної індустрії, тому майстер-плівки були поміщені в архів і альбом не був виданий на вінілі. 25 років по тому, колекційний лейбл, MIO records, зібрав всі касети, відео та інформацію про загублений гурт і випустив альбом на CD, з бонус-треками і відеокліпом. Стиль «Atmosphera» є симфонічний прогресивний рок під сильним впливом YES в симфонічному стилі. Мелодійна музика, класична і добре організована.

1. Історія

Прогресивний рок досяг Ізраїль із затримкою в кілька років. У 1975 році, в той час як інший світ почав втрачати інтерес до прогресивного року, прогресивна сцена в Ізраїлі була на своєму піку. Музичні магазини були заповнені молодими людьми, які жадали прогресивних рок-альбомів. Місцеві гурти випускали альбоми з сильними прогресивними впливами, серед яких були «Ktzat A'cheret» і «14 Octaves» У 1975 році, три 16-річних однокласники сформували гурт: Юваль Рівлін (клавішні), Овадія Ахароні (вокал і гітара) і Шмуель Ярон (ударні). Дещо пізніше, гітарист Моті Фонсека і басист Тзахі Філософ потрапили на борт. Спочатку вони зробили кавер-версії класичних рок творів. Під час цієї роботи, Моті і Юваль виявили, що вони володіють одним і тим же музичним смаком і вирішили створити прогресивний рок гурт. Вони почали виконувати свої власні твори і назвали гурт «Atmosphera». Моті написав музику для двох творів англійською мовою. Один з уривків з Шекспіра Макбет — "Tomorrow, Tomorrow and Tomorrow". Інша частина була "Love is waiting for a lover" по Девіду Малкольму Сторі (англ. David Malcolm Storey). Почалися репетиції двох оригінальних п'єс, але, як і в багатьох інших молодіжних складах, " Tsoof "і" Shmill" вирішили піти, щоб переслідувати інші інтереси. Їм на зміну прийшли два інших школяра — Алон Надель (бас) й Амі Ліпнер (ударні). З новим складом Юваль вирішив написати нову п'єсу і вибрав для цього поему "Lady of Shalott" (Альфред Лорд Теннісон). На початку 1976, після періоду 18-місячних репетицій, вони звернулися до промоутера Шауля Ґросберга, який вперше випустив їх на сцену. Вони виступили протягом двох шоу разом з іншим гуртом під назвою "Chalom Kosmi" (Космічний сон). Їх виступ мав величезний успіх. На жаль, незабаром після цієї події, Овадія оголосив про свій намір покинути гурт. Зрештою, альбом був випущений в 1977 на Ізраїльської фірмі "Hataklit Haifa". Випадкова зустріч у магазині звукозаписів між Ефраїмом Бараком (провідним гітаристом і співаком гурту «Zingale») і членами «Atmosphera», підштовхнула 27-річного співака приєднатися до гурту, таким чином формуючи його остаточний склад. Гурту запропонували контракт з лейблом звукозапису "Hataklit Haifa", також відомого як "Nana Disc". Крім того, був підписаний контракт з Nitzan Zeira, 18-річним сином генерального директора фірми, який став менеджером гурту. Перед початком сесій звукозапису гурт знову взявся за репетиції, доводячи свій стиль і звук до досконалості. Вони планували записати "Lady of Shalott" на одній стороні, і дві ранні 10-хвилинні п'єси на іншій. Але зрештою Юваль вирішив написати нову п'єсу, що базується на віршах з поеми "When Daisies Pied" з Шекспірівської "Love's Labour's Lost". Пізніше п'єса отримала назву "Cuckoo", яке прийшло з публіки під час живих шоу. У 1977 вони з'явилися в "Kolinor Studios" для початку запису їх робіт. Техніком запису був не хто інший, як Dudi Rosenthal з «Zingale». Між тим, вони продовжували інтенсивні концерти. Їх шоу мали всі ознаки прогресиву: вбрання музикантів, безліч клавішних у Юваля і вражаюче світлове шоу. Під час цього року популярність їх досягла піку, вони були запрошені на Національне радіо Армії ("Galei Tzahal"). Однак телепередача ніколи не була випущена в ефір і залишилася в архівах до її використання на єдиному диску гурту. У 1978 Ізраїль познайомився з панком і недовга ера прогресиву підійшла до кінця. Лейбл "Hataklit Haifa", боячись комерційного провалу альбому попросив «Atmosphera» закінчити роботу. Але тривала робота над "Cuckoo", яка збіглася з особистими проблемами членів гурту, змусила покласти незакінчену п'єсу на монтажний пульт. Фірма відмовилася від альбому. Юваль був покликаний в армію. Efraim Barak і Me El-Ma увійшли до «Zingale», які змінювали склад, щоб працювати над новим матеріалом на івриті. «Atmosphera» перестала існувати. Під Час служби в армії, Юваль приєднався до гурту «Istopy». Їх п'єса "Catharsis" була записана на початку 80'х в студії "Gal-Kol", де Юваль працював після армії. На записі був присутній Me El-Ma. У музиці чутні сильні впливи RIO. Alon Nadel став одним з провідних ізраїльських сесійних джазових музикантів. Юваль Рівлін став партнером — співвласником студії "Gal-Kol" а пізніше відкрив свою студію «Atmosphera». Efraim живе в маленькому поселенні в Галілеї, на півночі Ізраїлю, де у нього своя професійна студія. Me El-Ma відкрив свою студію в 80'х, де записував експериментальні п'єси зі своїми друзями. Пізніше він відправився в Дюссельдорф, де донині продовжує працювати над мультимедійними та аудіо проектами. Він продовжує записувати оригінальні ембієнт і авангардні опуси, і випустив альбом "I'm Singing in the Brain", випущений потім на MIO Records. Коли із запізненням у 25 років з'явився їх дебютний альбом, "Atmosphera" була зовсім забута, їх незакінчений альбом став міфом в Ізраїлі, і в кінці 90-х CDR посередньої якості із записом їх сесій почав циркулювати серед колекціонерів. «Atmosphera» залишається однією з найпрекрасніших, найзагадковіших, рідкісних гуртів з усіх, що з'явилися на ізраїльській прог-сцені сімдесятих. Ті, хто дійсно знає їх роботу, оцінюють їх дуже високо.