|
Золоті дні осені минули, на столі гарячий чай... стигне, пари із чайної пари чарівний танцюють вальс. Осіда тепло на самім серці ... осінь, ти вже вибачай - щедрі сонцем дні тепер далеко, а у чашці чаю час зупинивсь немов, в нім вічна осінь всі свої втопила сни й світ не знає прокидатись може, чи зірками до весни мерехтіти чи клубок безодні, розмотати та сплести з неї казочку комусь чудову... Ех, про це вже бачу сни: кольорові, ніжні, заповітні, помережані дощем із зірок, листків, яскравих квітів і старий дідусь Морфей колискову тихо так співає, тепло вкутавши плащем... Вранці знайду на подушці зірку - в снах прихоплений трофей. |
|
Плесо чаруюче осені кольору золота косами бореться вічно з морозами, сріблом зими, з року в рік. Очі блакиті небесної блиснули даллю і веснами... Вийняла осінь чудесні нам розсипи зір з рукавів. Зблискують зорі і мріється добре під ними. Розсіється холод, сніг зникне і мрія ця, виллється в сяйво весни. І про тепло між заметами мріється, мов під наметами квітам, що прагнуть уперто так в серці весну пронести. |
|
Розкажи мені у сні, Що не можеш так, в розмові. І тоді у серці знову Зазвучать моїм пісні. Незбагненні може буть, Наче вітру дотик ніжний, Наче спів дощів торішніх, В котрих видно справжню суть Слів, захованих глибоко Тихих, теплих, непомітних. Крізь всю зиму вони квітнуть. І душі дарують спокій. А ще ясне розуміння, Що усе ж цей світ чарівний. |