В одному королівстві, десь далеко за горами й морями, жив собі король, який крім того був шліфувальником алмазів. Алмазів у тому королівстві було багато і тому, коли він закінчував шліфувати один, йому потрібен був цілий день, щоб вибрати наступний. Один алмаз він шліфував рівно один рік і по закінченні, завжди в один і той самий день року, навесні, він влаштовував пишне свято, яке називалось просто: “День відшліфованого алмаза”. На це свято запрошувались усі без винятку мешканці королівства. Люди влаштовували різні забави і ярмаркували. Головним же дійством свята було змагання в кмітливості, а головною нагородою був саме він - відшліфований алмаз. Згідно з розпорядженням короля в змаганні міг брати участь кожен, кому було від 10 до 20 років. Але навіть при такому обмеженні кількість охочих була надто великою й усі вони спочатку поділялись на відбіркові групи по 50 учасників, з яких відбиралися 5 для подальших змагань. Усі відбіркові змагання проводив особисто король і тому ті, хто вибув засмучувались не так сильно.    Серед учасників змагань був один хлопчик, який прийшов на свято разом зі своїми батьками, молодшою сестричкою та кішкою, яка під час усіх відбіркових змагань була поруч із ним, сиділа на траві й, здавалося, так само уважно слухає завдання як і кожен з учасників. Хлопчик був доволі кмітливим, бо частенько розмовляв із батьками, а особливо з дідусем про все на світі. Спочатку він хвилювався, бо це була його перша участь у змаганнях, оскільки 10 років йому виповнилося лише два місяці тому. Хлопчик вправно відповідав на питання, які задавав король і потрапив до фіналу, з чого сам був трохи здивований. У фіналі початкове хвилювання повернулося, та й кішка його раптом підвелася з місця й кудись побігла. Нарешті настав час для останнього запитання.    - Я зовсім не поет сказав король, але все ж таки наважусь задати віршовану загадку:    Відплекано вітром, дощами полито,    І гріто землею, і травами вито.    Ну й щоб вже розгадку цю було розкрито:    Округле мов сонце, але не пече,    Крізь нього ще й видно багато речей.    На лиці короля з’явилась добра і трохи хитра посмішка. Над галявиною нависла тиша. Усі учасники застигли в глибокій задумі. Глядачі, здавалось, намагались тихше дихати. Лише бджоли й ні на мить не думали спиняти свої польоти за все новими порціями нектару. Час ішов і посмішку на лиці короля заступила деяка стурбованість. Хоча згідно з правилами, змагання не могло залишитись без переможця. І якби на це питання не знайшлось в учасників відповіді, король би задав інше.    Аж тут загальну непорушність порушила гарна руда кішка, яка сміливо пішла просто до короля й почала тертись об його ноги. На її шиї був красивий плетений віночок із тих, які, як всі бачили, виплітали менші діти, котрі не цікавились змаганням і які гралися неподалік. Хлопчик вихопився з гурту учасників, побіг, підхопив кішку на руки, промовив: "Я знаю відповідь", і так залишився стояти, не знаючи, що робити далі. І тут з натовпу глядачів почулися оплески, які одразу ж були підхоплені іншими. А на лиці короля засяяла здивовано-задоволена посмішка.    Ось так кішка допомогла своєму другові, хлопчику, стати переможцем змагання.