Піший похід пролягав за маршрутом: Словечне, Бігунь, Кованка, Устинівка, Шебедиха, Пояски. Хмари комарів, кусючих мошок (які виявилися найстрашнішим звіром у цих місцях) і величезних мух. А також знайомство із справжнім болотом і деякими його таємницями. Альтернативним людям - альтернативний тур-похід!
Вгорі: квітуче зелене поле і ще жодного натяку на болото. Заповнені водою просіки зустрічались по всьому маршруту, точно так, як вони намальовані на карті. Напрямок їх теж суворо дотриманий: схід-захід, південь-північ. Хороший знак для орієнтування, який втім не можна використати для пересування.

Перша ночівля була на піщанистому грунті, який особливо облюбили сосни, причому траплялися як кущисті, так і височезні, стрункі дурева. А зовсім неподалік було ось таке болотце.
Дороги були то сухими й обабіч них траплялись ящірки (які, як відомо, славляться пронизливим поглядом), то з коліями, заповненими водою, а іноді й великими калюжами, що перегороджували всю дорогу

Були ми біля дідового озера (не знаю чому воно так називається). Над ним літали величезні чорні мухи. Одна з них залишилася на фотознімку - чорна пляма просто серед неба. Зацікавив нас колір води, що витікає з озера, його можна побачити як на фото моста, яким ми проходили, так і на найправішому фото. Це невеличка заводь ріки. Там ми бачили, звичайно, жаб і велику п'явку.

Не пам'ятаю чесно кажучи в якій частині походу ми зупинялись у приємному сосновому негустому ліску, добре відпочили і сфоткали суничку і просту на перший погляд квіточку.
Було важкувато, були думки, що ніколи більше сюди ні ногою із-за цих клятих кровососів (принаймні в таку пору року), Але було цікаво.
P.S. У самому кінці, коли ми виходили вже до залізничної станції, то прочитали геніальний напис-стенд: Ліс завжди покращує радість буття!