Дощ над містом висів – він чекав, що б не рушити сон
Він хотів першим бачити, як я прокинуся вранці
Струменіти по жилах першим кавовим ковтком
Він хотів цілий день нині бути зі мною разом
Прикрашати волосся моє у кришталь й діаманти
І кружлять навкруг мене нечутно у танці.

Але в мене є гумовий плащ і аж дві парасолі
Я ховаюсь під ними від світу, дощу і людей
Й пробігаю так швидко, лише підставляю долоні
Ніжним краплям дощу, їх збираю, щоб пити поволі
Може сльози, чи воду святу із небесних очей
Зачинивши увечері дім свій на сотні дверей.