Власні поезії
Варіації на тему Скрябіна
Ende

Збірка віршів «Балансування» (b-sides)

Переклади

переклад з польської

Jarek Szajerski , Emila Derkowska — Sanktuarium

Є таке місце, Де самотності дім
То моє місце,
До душі говорю в нім
Від дощу та вітру
Захища мене
Захищає від лиха

Місце, куди я тікаю, щоб жити
Місце, де моя святиня
Місце, куди ніхто
Не зможе знайти дверей

Довга дощова ніч
Небо плаче за шибкою
Я сама, вдивляюсь знов у тишу
Шепіт

Куди ви пішли
І куди я маю йти
Коли дорогу закрила темрява
Знов ошукана долею .....

Місце, куди я тікаю, щоб жити
Місце, де моя святиня
Місце, куди ніхто
Не зможе знайти дверей

переклад з німецької

Tilo Wolff — Alles Luge
Я брешу, коли у мене щось питають,
Боюся правди й зрадить їй не хочу
Спокійний спершу, мені бо довіряють,
Потім каюся, сліз повні мої очі.

Копаються у бруді думи мої часто,
Тому що скрізь він, у собі його ношу.
Мовчу, потупив погляд, щоб в землі він згаснув,
Та знову й знову сам собі брешу.

і лиш про посмішку благаю,
Та плач пробаченням стає.
Бажань цих здійснення чекаю
Й брехню собі розповідаю.

В думках себе повчаю дні і ночі,
Себе пробачити і відучити треба.
Стіну побудувати правди хочу,
Брехні щоб одяг скинути із себе.

і лиш про посмішку благаю,
Та плач пробаченням стає.
Бажань цих здійснення чекаю
Й собі брехню розповідаю.

переклад з німецької

Tilo Wolff — Seele In Not

Тримаю зараз смолоскип
При лиці моєму.
Над водою птах парить
Мене не бачить на шляху своєму.

Моє судно падає на дно.
Я тону, багато знаю
Про поміч криків, все одно.
На горизонті ні душі немає.

Лише загублений час,
Лише загублений день.
Ми помрем — все втрачено для нас.
Загублене на що?
Але ж я живу.
Я живу поки-що.
Я живу обманом.

і любов — міражне царство.
Ти танцюєш в світлі часу
Власний танець марнославства...
Опорожнюєш без ліку фляги,
В той час як я вмираю від спраги.
Вогню більше свічі не мають,
Зате моє серце згорає.

Я чую як кричать немовлята —
У першому ж криці обман.
Попіл до попелу, прах до праху.
Гріхи прощаються нам.
Сліпі від люті, сліпі від болю,
Німі від страху, глухі з любові.
Володіти не можу собою,
Втрачаю розум, втрачаю волю.

Голосу твого я не знаю,
Тебе не можу зрозуміти.
Як біле сяйво виглядає!
Не можу я проговорити
Навіть речення одне:
Я люблю тебе.

Я пам'ять свою проклинаю,
Відсилаю геть, хай зникне без вісті.
Вона в могилу мене укладає,
Ще й нагріває дбайливо там місце.
Як мальовничий образ, ласкає тільки
Хто ж малює красиво, що потворне настільки!

переклад з німецької

Tilo Wolff — Der Letzte Hilfeschrei

Тиждень, місяць, рік мина
Самотність біля мене.
Це плата — залізна самота.
Це жахливий сон мого буття.
Самотній, кинутий у вигнання.
Тепла, надії, любові немає
Одна печаль в мені палає.
Я чую голоси, розмови,
Та зі мною ніхто не говорить.
Вибратись, піти звідсіль бажаю,
Чого не вистача мені? Не знаю.
Я НЕ ХВОРИЙ!!!

Де люди, що любов обіцяли?
Де батьки, що мене народили?
Де друзі, що за мене стояли?
Де жінка, що мене любила?
Невже вона мене забула?
Невже усі мене забули?
Мене від себе відштовхнули?
Ввесь світ мене лишив?
Ніхто не може про мене згадати?
Не може руку помічі подати?
Невже я зовсім один?
і ДЕ МІЙ ЛІКАР ???!!!
ДЕ МЕДСЕСТРИ ???!!!
МЕНІ ПОТРІБНА ДОПОМОГА !!!
Я БОЮСЬ !!!
ДОПОМОЖІТЬ !!!

переклад з німецької

Tilo Wolff — Fassade

Не дивись на мене так, я не тварина
Я звичайне людське дитя
Я маю очі, щоб бачить і вуха, щоб чути
Власний розум я маю і власні чуття

Хоча можливо, я просто тінь
Що темряву на твої погляди кидає
А можливо, я велика злива
Яка ростки молоді напуває

Вмикаю — Люди — Машини — Порівнюю, дивлюсь
У марші йдуть — Осмислено? — Ні, абсолютно ні
Вони вважають — разом — різні — в собі
Зовсім особливі — зовсім вільні — самовиражен — в собі

Не дивись на мене так, дивися в себе
Не інший вбивця, отруює світ
Кожен з нас бореться, в стані війни
і формує життя: літо чи лід

Чий дух в твоїх словах, коли говориш ти?
Чи бував між розумом і серцем у безодні?
Себе ти знаєш? Можеш чесно відповісти?
Це твоя жахлива простодушність.
Що тобі розповідають, віриш всьому,
Природність самовираженості
З одним але: у межах лиш суспільства цього.

Вмикаю — Люди — Машини — Порівнюю, дивлюсь
У марші йдуть — Осмислено? — Ні, абсолютно ні
Вони вважають — разом — різні — в собі
Зовсім особливі — зовсім вільні — самовиражені — в собі

Чому фасад?
Чи не достатньо егоїзму в світі?
Себелюбства, що у ненависть переростає?
Не достатньо? Кожен себе нижче ставить не бажає
і не бажає цього розуміти?
Не достатньо, що власного "я" стіна егоїзмом є?

Не дивись на мене так, я не тварина
Я звичайне людське дитя
Я маю очі, щоб бачить і вуха, щоб чути
Власний розум я маю і власні чуття.

переклад з німецької

Tilo Wolff — Stolzes Herz

Мої руки ще замазані, в крові,
Сльози ще не висохли на щоках,
Губи зігнуті у посмішці сумній...
і надія десь в очах глибоко.

Глибоко забруднене і горде серце,
Підіймаю бережно, боюсь розбити.
Хочу нове пробудити у житті,
Хочу нове я життям творити.

переклад з німецької

Tilo Wolff — Am Ende Der Stіlle

Твої слова по ранку пропливають -
По ніжній рожевій вуалі,
Підіймаються в небесні далі
і спокійно, мовчки обцвітають.
Лише голос моєї печалі
У прохальній палкій молитві
Слова твої знову читає
До уваги моєї не звиклі.
і надія моя десь зникає,
А тиша війну починає.

переклад з німецької

Tilo Wolff — Saphіre (фрагмент)

Я знаю, не прийду до спокою
Неосяжність свою проклинаю
Бездіяльний непідробний пошук,
В якому ціль десь далеко сяє
і опирається, мені здається
Втрачений стою я в дзеркалі -
Знайоме бачу обгоріле серце
Бездіяльна, нездійснена пустка...

Так наче вовк — я знов щось шукаю,
Себе - та більше, ніж це смисл має.

переклад з німецької

Juli — November

Запитай, але не завтра,
Тому що завтра не існує,
Запитай, але не вчора,
Лише сьогодні я почую.

Запізно ... в подорожі вдвох
Ми – попіл двох у самоті,
Ми – попіл слів, також удвох,
В цій листопадній марноті.

Згубили ми себе в дощі –
Схотіли нескінченний шлях
Здолать до світла, хоч самі –
Лиш тіней нерозумний птах.


Варіації на тему Скрябіна

Частина перша

І знов хтось ходить як туман
Мабуть, то я, а може і не тільки
Відміряв кроків не злічити
А залишилося ще скільки?

З вогню хтось виник, потім зник
Такий як я один, а чи єдиний
На дотик пробуємо світ
Руйнуючий, творимий

Чуєш біль? Чи ти чуєш біль?
Переродження без болю не буває
Жаром, а чи холодом пече
Коли рука нового досягає

Пускаєм мрії і думки
Немовби лапи той туман
Поволі йдем до своїх снів
Не знаємо, де правда, де обман.

Частина друга

Мене стискає шкіра, на мене тисне мозок,
Я хочу стерти ймення зі свої могили.
Мене нервують люди, всі йдуть до морозу,
Сонце сходить на стінах, нас зігріть невсилі.

Я хочу вибрать очі і викинуть в безодню
Розчавити свій голод і закопать в землі
Бо як хробак великий, я стрибнути не годен.
Тому мій шлях зникає у вогняній імлі.

Я з неї виник, тому зникну в ній же
Залишу все для інших - догравати джаз
Як відданий собака вогонь лиш руку лиже
Жену його від себе, але верне не раз

Мене стискає шкіра, на мене тисне мозок,
Я хочу стерти ймення зі свої могили.
Біжу чимдуш подалі від лютого морозу
Від полум'я страшного тікаю щосили.

Частина третя

Закрий ті свої очі і підемо відсіль
Робили твої руки все що ти захотів
Закрий і не дивися і ми підем туда
Ніколи не спіймає нас буденність сліпа

Ти маєш дивне світло у своїх очах
Закрий, побачиш світло, те, що сяє в віках
Схолонуть твої руки, їм не треба тепла,
Бо холоду земного там ніколи нема

Напийсь дощу хмільного і ступім за карниз
Летіть угору треба падаючи вниз
Голос неба каже йди, йди сюди в дивний сад.
Позаду бите скло лиш, не дивися назад.

У землю свої сльози скільки хочеш кидай
Не виросте ніколи на сльозах твоїх рай
Ті гори малювати вже нікому не треба
Віддайсь у руки вітру, близько так є до неба.

Частина четверта

Хробак під шкірою вже план накреслив
По ньому йди весь час і будеш жити
Заграє кров твоя хробачий джаз
А ні — твій план почне тебе судити

Змінити план не в силі жоден
Іти по плану значить йти
Іти, черпаючи із нього сили
До зірки остаточної мети.

Ті, хто йдуть їм добре, вони разом,
Вони великий і міцний хробак
Його не збити з курсу, не спинити
Ті згинуть у війні, що ідуть не так

Всі кістьми поляжуть у побиту землю
На місці тім поставлять в добру память знак
Їхнє тіло піде на загальну справу.
План не зупинити, далі йде Хробак.




Власні поезії

~~~~

Хоч день чудовий, та тривожно щось мені.
Не гріє душу сонце осені в вікні.
У цім не бачу нічиєї я вини.
То хай ця туга серця втопиться в вині.

09.11.1998 р.

Шакал

Він має хижий блиск в очах
i любить завдавать удар у спину
Умiє відчувати чужий страх
i розумiє шепіт вiтру безупинний

i тільки коли з-за хмар по лісі
Повний місяць розсипатиме срібло
Вiн виллє свою душу в пісню
Бо сiрий сум на білім фонi добре видно.

28.10.2002 р.

~~~~

Слово - простір; границя - я.
Егоїзм чи щирість? Тінь чи ім'я?
Правда, істина - пошук: де?
Думки не миряться, а дощ іде.

25.09.2003 р.

Білий лист

Білий лист накриває пам'ять.
Білий лист: не можу згадати.
Треба лист усіять попелом
і тоді спокійно спати.

Здійметься лист, наче біла птаха
і затріпоче чорними крильми.
Понесе у дзьобі дивні знаки.
Знаки пам'яті розчиняться в пітьмі.

04.08.2005 р.

Холодна осінь

Холодна осінь. Листя пада на землю
Квіти померлі мені принесуть.
Дощ накрапає, ллє сльози даремно
Мене нема вже, давно я не тут.

Вчорашні сліди листя вкриє зів'яле
Хмари ще сірі їх доторк несуть
Дощ баче землю й не баче що далі.
Мене нема вже, давно я не тут.

29.10.2005 р.

Тигр!

Моє лице — лице тигра
На нім чорні смуги печалі та сили
І смуги червоні так схожі на кров

Білих смуг утроє менше -
Це вміння бачити красу
Ніч. Я добре бачу уночі

Та набагато краще вранці.
Я до Неї зовсім близько
Вона не боїться мене!

...Світає ...Запах прілого листя.

і ось, коли зранку встало сонце
Я побачив, яке прекрасне її обличчя.
і ось, коли зранку встало сонце
Вона побачила моє лице...

липень, 2005 р.

Бачив сон

Колись я бачив несказанно гарний сон
і раптом, несподівано мене збудили
Я забув той сон — на те є причина
Він був із надто гарними очима

Ходив по світі недоспаний, ось тому-то
Багато й не помітив, адже серцю світить
Той сон. То ж знов закрити очі залишилось,..
Востаннє і побачить, що мені наснилось.

04.06.2005 р.

Караван

Жовте небо внизу, біле небо вгорі
і нерухомі хвилі аж до небокраю
Йде розміреною ходою караван
Людини невідомі грані розкриває

Якщо впаде верблюд, його розв'ючать
Вантаж перекладуть на спини інші
Випаде сухий колодязь на шляху
Кісток білих у пустелі стане більше

Ватажка загиблого на місце
Поставлять іншого, не буде довгих тут нарад
і далі в путь тією же ходою
З півдороги не вертає караван назад.

14.11.2005 р.

Крук

Я йшов грудневим лісом — подалі від доріг,
А сніг сріблясто, тихо летів мені до ніг,
Не долинав із міста (як добре!) жоден звук.
Аж раптом я побачив великий чорний крук —

На білім чорна пляма — немов моя душа
Спускався крук із гірки ну зовсім як дитя
Можливо і обрав я занадто чорний стиль..,
Але літає дух мій у тіні крука крил.

16.11.2005 р.

Нас тільки двадцять

Нас тільки двадцять, вже довго пливем,
На дні наше щастя, там спокій знайдем,
Ми заблукали, надії нема,
В німім океані воля німа.

Ми самі
Майже привиди
Нікуди шлях не веде
Хвилі сумні

Глибокі і сині море і даль
З птахами полинуть, лишити печаль,
Сонця не видно, вітру не чуть,
На серці дивно, не можна збагнуть

Я осліп
Корабель — насправді я
Сон — омріяна земля
Бачу сни

29.11.2005 р.

****

Я іду, зимовий сад, мороз,
У льоду вишневі віти,
Під ногами зламане гілля -
Не знесло замерзших сліз.

Зимним подихом пройшовся хтось,
Залишив весну без цвіту.
із слідів тепер росте імла
Холодних слів

19.12.2005 р.

Чудес небуває

Три меча на зеленому полі
Вдалині засніжені вершини
Горіла вчора свіча на столі
Віск скінчився, вогонь не загинув

Сьогодні він простерся до небес
В нім черепи останні догорають
Тих хто казав: "не буває чудес"
Тих, хто вже правди ніколи не взнає.

27.12.2005 р.



Війна

Усе життя — неперервна війна
Без перемир'я, до смерти війна
Без надії на перемогу війна
із незбагненним ворогом, собою війна.

24.02.2005 р.



Берег

Бачу я тебе мій берег
Є один лиш шлях до тебе
Стежка йде по зорях прямо
До твоїх туманних далей.

В небі зорі, в небі й хмари
Треба йти сміливо далі
Не хотіти вліво, вправо
Бо це дно до себе манить.

14.01.2006 р.



~~~~

Не будь дурним і не думай багато,
Не став собі ж із думок своїх ґрати
Ходи за веліннями серця свого
Ні в якому разі не зраджуй його.

І не допускай ніколи тих думок
Яких соромився б, якби хто підслухав
Нагадуй собі повсякчас цей урок
І від брехні захищай свої вуха.

02.02.2006 р.

~~~~

Не впізнаю нових облич
Чекаю поруху того,
Коли роздастся з неба клич
Так хочеться почуть його

Не чути щось нових імен
Минуле тяготить, мабуть,
Душа чека нових знамен
А їх не може вже не буть.

Хоча, можливо, залишу чекать
Постану з попелу і залуна мій клич
Незабуті тіні почнуть тікать
і не впізнаю вже старих облич.

02.02.2006 р.

Мій дім — Україна

Поля у бур'яні, колись була рілля
Село вмирає, вже напівруїна
Хтось написав на баку для сміття
Як дотепно! Мій дім — Україна.

Місто. Бруд із слів стіка по стінах
Не дивно, бруд думок в людських серцях
Всі живуть у крайніх хатах вміло
Чим вище, більше тим брехні в устах

Люди більше темряву злюбили
Хоча вона - жорсткий правитель
Що нижче, те за ідола вчинили...
А я прикинувшись лохом, не можу жити.

09.02.2006 р.

Страх має зуби

Страх має дуже, дуже гострі зуби
Й обличчів безліч, на семи вітрах
Від нього не втечеш, наздожене усюди
Та все ж зробити можеш так, що буде
Він тікать: побачиш все в його очах,
Зазирни, дізнайся, його сутність — страх

17.02.2006 р.

В мені

В мені кожен вечір болить голова
Прикладаюсь лобом до тонкого шкла
Вглядаюсь у себе - та мене нема
Лиш непевний образ і темінь німа.

27.02.2006 р.

~~~~

Треба йти попід зірками,
Насівати скрізь троянди.
Викидати всякий камінь,
Всякий терен, йти у правді.

Знищувати, не ховати
Хробаків у серці своїм
Йти, бажати, не спинятись
До трояндового моря.

08.02.2006 р.

~~~~

Багряний сніг, багряна далечінь.
Я там, де не бував ніхто.
Тиші манить чорна глибочінь.
До світла замуроване вікно.

Поніміли всі мої слова
Згасли, як зимовий день.
Мовчки молиться весь час душа
Про те, що зна вона сама лишень.

07.03.2006 р.

~~~~

Як щось мені говорять, вірю тому,
Адже потрібно людям довіряти.
З собою грати в сумніви до втоми?
Не хочу. Буду я спокійно спати.

Своїм словам, про це я добре знаю,
Людина схильна вірить як закону.
і бреше, хоч брехні і не бажає.
Не вірить сліпо розум мій нікому.

09.03.2006 р.

Скіфо-перська війна

Я степ запалю за собою,
Від голоду вмруть вороги.
Не дам собі згинуть в двобої -
Це їх тут не буде ноги,

Ворожі поляжуть тут кості,
А степ оживе скоро знов
Й напоїть солодкою млостю
із зрослих на крові обнов.

15.03.2006



Сапфір

Там промінь виривається із несвободи,
Там сяйво місячне відбилось від сапфіру.
З-під тягаря порожньої породи
Він кличе і його свобода — моя віра.

15.03.2006



~~~~

Невловиме слово, невловимий крик
Взяв у руки тишу, розірвав і зник.
"Він не з мене вийшов",— і почую знову
Невловимий крик, невловиме слово

17.03.2006



~~~~

Я хочу бути чесним, я хочу бути щирим,
Завжди і скрізь співати веселі лиш пісні.
Я хочу бути добрим, я хочу всіх любити,
Я хочу сіять посмішки трояндові, рясні

Я хочу бути сильним, долати перешкоди
із думкою"так треба, так треба, щоб рости"
Я хочу бути мудрим, я хочу завжди знати:
Цей шлях.., це він для мене, для мене, щоб іти.

21.03.2006



~~~~

Найкраща річ у цьому світі — смерть
Це гарна тема для віршів, пісень
Печаллю тхне життєва круговерть
А ніч тепліша і спокійніша за день

Ніч підштовхує знайти, відкрити:
Люди ж навчені над тим сміятись
Що не хочуть прямо говорити
Що інакше змушені боятись

Давай сміятись і співать пісні
Тут, між хрестів друг друга обіймемо
Не тиснуть стіни цілу ніч тісні
А півень проспіва, тоді й заснемо.

23.03.2006



По цей бік від життя

(Частина перша)
І знову відраза до всього, до світу,
Пронизує серце: життя це полон.
По клумбах ростуть лиш одні мертві квіти,
Лиш мертвим птахам добрі крихти з долонь.

А кров як нейлонна пульсує по жилах,
Вкриває нейлоном свої береги
Будуючи ґрати, муруючи стіни
Як ворог, якщо вороги навкруги.

Ходімо ж у вічність, в омріяну волю
Всього лиш із шкіри ці зроблено ґрати
Все 'дно не уникнути страху та болю
Померти не страшно, лиш страшно вмирати.

(Частина друга)
Цей мій веселий віршик
Що знову написав
Узяв грайливий зайчик
Узяв і поскакав

Щоб роздавати дітям,
Щоб дарувати сміх.
Що зайчик цей намріяинй,
То оббіжить усіх.

За ним ростимуть квіти
Троянди більш, звичайно,
Їх пелюсток проміння —
Любов або ж кохання.

09.04.2006



~~~~

Cлова затаїлись в безодні, у серці
і вирватись хочуть та я не пущу
Безмовно питають: собі ти простиш це
У відповідь буде холодне: прощу.

11.04.2006



~~~~

Я поступово розчинюся в часі
Де минулого й майбутнього нема
Де ніколи не приходить літо
Де також не бува зима

Де все вифарбувано у сірий колір
Мій любий колір, кращій від усіх
В нім суму й радості доволі
Чарівна чорна музика, чарівний білий сміх.

17.04.2006



~~~~

Не вдасться випити цей океан
Я похлинуся, ніц не зрозумівши.
Вже відрізнять навчився правду і обман
Що з того, відрізняю їх, бо їх напився.
Що з того, бо вони густий туман,
А я зайшовши в нього розчинився.

19.04.2006



~~~~

Може бути висохла земля?
Може бути на віки заснути?
Може бути істина проста?
Може бути, може бути...

24.05.2006



~~~~

Сірий вовк загляне глибоко ув очі
Він багато знає, він прожив життя
Що сказать не вміє, серцем прошепоче
Не іди за мною, не роби як я

Не блукай лісами, не ночуй під снігом
Не вмирай від спраги, спраги до життя
Прокладає стежку твоє серце, слідом
Йди і не звертай вже, не роби як я.

02.06.2006



~~~~

Дим, сірий дим, все закутано у дим
Сіре небо, сіре листя, сірі ми ідем кудись
Сірі хвилі сіре море сипле сірістю в пісок
Сірий дим вкриває мозок, сірість тисне на висок.

10.06.2006



Життям я хворий

Життям я хворий, але не боюся
Бо знаю одні гарні ліки — смерть,
У чарівних її очах втоплюся
і полишу життя шалену круговерть.

Є ліки, та приймати їх зарано —
Один єдиний раз всього хворіти
Тому не зважу я на свої рани
і буду ще хворобі цій радіти.

23.02.2006



~~~~

Сльози пустого холодного існування
Пролили свинцево-сірі хмари
Своє продовжує небо мовчання,
Уламки хмар втекли у темні далі.

Порожній крик мільйонів білих зір
Горить у вічності, ніхто не чує
Сірий, лісовий, голодний звір
На смерть чиюсь давно чатує.

22.05.2006



~~~~

Просто серце перестало битись
Снігом вкрилася колись гаряча кров
Дуже просто і цього не зміниш
Очі не наповняться тим сяйвом знов

Просто серце не зазнає муки
Кров від страху не спинятиме хід
Плакати не треба від розлуки
Світлий, теплий з тих світів привіт.

29.06.2006



~~~~

За променем іти
Спробуй віднайти
Нетривкі сліди
Свого майбуття
Крикни: знаю я
Що таке життя
Квітка на столі
Вітер у полі
Птаха в небі
Пісня для тебе

Вітер у небі зорі гойдає
Хвилі у морі вірші читають
Раптом проб'ється сяйво золотаве
Що світла роса на листі чекала.

05.07.2006



~~~~

Нарешті я ковтнув повітря вільно
Подих вже не забиває власна кров
З підлоги брудної піднявсь повільно
Ким був, не хочу, ні, боюся бути знов

Я глянув зверху на непотріб — тіло
Хотів штовхнути та пройшла наскрізь нога
Ха-ха, є важливіше до живого діло
До того відібрав котрий моє життя

і зовсім не із помсти, так було давно
Це перша жертва із створінь тих ницих
Хворобою під назвою життя захворів хто
В здорових же просте завдання — знищить!

06.07.2006 р.

~~~~

Якби у мене була всемогутність
Я замість сонця би поставив місяць
Я б море замість неба би повісив
Якби у мене була всемогутність

Якби у мене була всемогутність
Хижі леви їли би із рук суниці
Звичайно ж, люди би літали, наче птиці
Якби у мене була всемогутність.

12.08.2006 р.

Соціальна політика

В парку сороки скрекотали
Про дощ, що йшов вже третій день.
Машини вдалині співали
Своїх тупих міських пісень.

Мер наказав підняти ціни.
Всі хочуть жити там, де гроші,
Де фарисействують уміло
Гієни-люди й люди-воші.

03.09.2006 р.

~~~~

Я тільки випив воду з медом -
Не хочу їсти, хочу вмерти.
Життя вчепилося у тіло -
і не відклеїть, не віддерти.

З вікна дивлюся на подвір'я -
Там хмари в небі знов танцюють
Танок життя свій віковічний,
Нікого іншого не чують...

...А ми співаєм соло смерті,
Щодня вмираєм... Вільний вітер
Так добре знає: як це легко
Без тіла дихати у світі.

Уже б скінчилася ця гра -
Давно відомий в неї фініш,
Але кричить душа моя
"Помилуй". Як її зупиниш?

І знову дощ, я вибігаю -
і хочу йти, і хочу жити.
Хоча б одне, хоча б звичайне
Ще хочу чудо пережити.

...Вода та мед... Я йду у поле,
Щоб просто йти, щоб просто жити
Те знаю, те не хочу знати.
Куди від категорій цих подітись?

03.09.2006 р.

~~~~

Птахи кинули з неба довгого листа
Про те, що ніхто не буває тут сам.
Забувся про пам'ять і в небо із ними літав
Частиночки часу як пір'я пташине листав.

У краплі дощу сльози тихо збігались,
Дерева в озерцях мовчазно стояли,
Ввесь світ обіймали долоні дві — сонця і зливи
Та ранок пройшов і всі сльози кудись полетіли.

Ше хмари літали під сонцем високо
На небі сліди залишали глибокі
і я так знайшов, що є добре в оцій круговерті
Так добре, що в мить цю й схотілось померти.

11.09.2006 р.

Людина та її тінь

Я боюся залишатись на одинці з тобою
Боюсь задихнутися синьою млою
Якій так спокійно живеться в тобі
Вона лякає мене глибиною

Люди не такі як в світлі білім
Варто лиш глянути на їхні тіні
Усе як є відкриється тоді
Від тіні не сховаєшся у світі цілім.

16.09.2006 р.

Тетралогія тиші

1
Я кидаю в даль свої слова.
Тут нікого ж не було й нема.
Та не чує даль, кричить сама.
Не говорить тиша, бо німа.
2
З нізвідки ти приходиш, у нікуди ідеш
Нічого не знаходиш і не лишаєш теж
По злій землі не ходиш, на хвилях бо пливеш
Сивої, густої тиші, що без меж.
3
Знов тиші океан холодний і глибокий
Пісок. Вода. Ніхто не йде. Чекати? Доки?
Ось, чую на собі ще погляд одинокий
Ні, дивиться на мене тільки хорий спокій.
4
Чорні стіни, закопчені тишею
Зимні камені, засновані сном.
Світ за стінами вічністю дихає
Немає в каменях дверей та вікон.

22.09.2006 р.

~~~~

Там вітер похитує ранкову зорю,
Там у квітці синій неба я знайду сльозу,
Тиша трав співає світу чарівні пісні,
А мої бажання-мрії там такі тісні.

10.10.2006 р.

~~~~

Забіжу я у море,
Піднирну під ті хвилі,
Що не можуть порушить
Спокій своїм плином,

Що не можуть порушить
Незворушність основ.
В товщі вод тих приляжу
і засну їхнім сном.

16.10.2006 р.

~~~~

Танцюють смішно тіні,
Мов випили вина.
Вже сказано несміло
Нетлінні ті слова.

і вмерли незабутні,
і знову вибирать:
Чи бути, чи не бути,
А може просто спать.

26.10.2006 p.



****

А я людина-дерево, в своїх долонях-вітах
Тримаю час, той, що летить невпинно;
і я стою і можу лише тих зустріти,
Хто випадково зачіпає моє листя сіро-синє.

16.01.2007 р.

****

Як дим, що тече тихо вгору
Як дощ, що спускається вниз.
То час, що породжує втому
Й пронизує нею навскрізь

То час, що живе в океані —
Ми теж, хоч не знаєм про те
Поволі життя витікає
Бо спокій його спрагло п'є.

24.01.2007 р.

Слова можуть

Слова можуть тільки брехати,
У цьому їх істинна суть,
Не можуть вони чогось знати,
Не вкажуть в житті світлу путь.

Хай кажуть: слова можуть вбити,
Й що вміють вони лікувать —
Не вміють нічого робити,
Це міф.., ну, хіба що, брехать.

25.01.2007 р.

****

Доторкнися рук моїх —
Вони холодні, наче камінь,
Зрадила душа — лишила їх,
Й полинула у тихі далі.

Лиш тіло залишилось вірним
Тому місцю, де звикло вже бути
Тільки тіло не втратило віри,
Що ще зможе тепло тут відчути.

Тільки тіло не хоче спокою,
Бо не звикло лежать нерухомо
і з упертістю майже сліпою
В пошуках знову, не знаючи втоми

А душа? Завжди вітряна й була
Перший поклик — розтанула вмить
Тіла голосу зовсім не чула,
А йому до сих пір ще болить.

26.01.2007 р.

****

Про головне писати не годиться
Воно повинно бути таїною
Гніздо у серці хай зів'є, мов птиця
Хай так завжди живе зі мною.

29.01.2007 р.

****

По шляху нетоптанім до горизонту,
Де проміння в крапельках роси,
Де ще небо вранішнє, блакитно-жовте,
Прямо з хмар п'ють воду молоді ростки.

На одинці із собою, істиною, смислом
Я себе привчаю бути не як всі
Між землею й небом чи буває тісно?
Чи бувають думи в правди неясні?..

09.02.2007 р.

Хворі думки

... Бо думи недобрі запалюють мозок,
Нейрони згорають і прахом стають.
То де взяти спокій, блаженство морозу?
Людей так багато й всі жить не дають

А може шукати на дні океану,
Чи ближче до неба, на дахах домів?
А краще приляжу і більше не встану.
Думки перегрілись, вже мозок дотлів.

11.02.2007 р.

Світле майбутнє

Не заблукає сірий вовк під пурпуровим небом,
Зелені пташки не співатимуть пісні,
Не відгукнеться квітка шепотом до тебе,
Все здавлять міста вулиці тісні.

Не буде простору, де думці розігнатись,
Для розуму, щоб малювать не буде тла,
Не буде вже кому й куди ховатись,
Всі будуть просто паразити в гриві льва.

15.02.2007 р.

****

Тихі кроки — і мене вже обіймають
Рученята — ніжно в вушко хтось питає,
Я вже знаю, хто як друг прийшов до мене,
Моя мила — це тобі відкриті двері.
Це тобі, печаль, людська душа відкрита,
Нестаріюче дитя сивого світу...

15.02.2007 р.

Апокаліпсис

Перегородка між двома
Резервуарами свідомості прорвалась.
Все, що було лише слова
Окреслилось і те, що пізнанню доступне сталось.

Метелик в небо полетів,
Хоч був лиш відображенням в очах собаки,
Там снігові вершини стрів,
Занурені у те, що мало моря всі ознаки.

В ночі пес жалібно завив,
Та ніч — руїна, що одну свідомість вкрила.
У іншій гриф гніздо завив,
Але не в змозі захистить її вже крила.

І посвітліла ніч і потемнішав день —
Вони нові старих вже пам'ять забуває.
А високо вгорі своїх пісень —
Океан, що під метеликом, співає.

18.02.2007 р.

Але

Чого не можу зрозуміти так багато.
Речей тих безліч, про які не знаю.
Але люблю посидіти коло багаття,
Дивитись, як у небі зорі сяють.

Багато того, що я змушений робити.
Мені здається — це обмежує свободу.
Але є те, що варте, щоб любити,
Що має чисту, неповторну вроду.

Є те, що всю повагу і любов ламає.
Як помилок багато роблять люди
Але є те, захоплення що викликає
У що вливаєшся і пізнаєш — це чудо.

19.02.2007 р.

****

Так, я сповідувач краси печалі
В ній справжня глибина, душі політ
Без огляду на лік суєт і літ
Політ свобідний у безмежні далі.

Багато хто зламав там крила
Пішов, згубився у безмовній тиші
Послухав слів, що небуття там пише
і я там був, та тиша лиш зігріла

Зробила другом, дарувала квіти
Яскраво сині, а також їх тіні,
Її ж пісні для мене набували тіла
Я тішивсь тим і тиші став радіти.

і тиша грає громовим ударом
Поривом вітру, проливним дощем.
і серце чує і проймає щем
Так само камінь від багаття жаром.

03.03.2007 р.

****

Падає дорожній прах на ноги,
Далечінь тремтить в гарячій млі.
Світ оповили втоптані дороги;
Не до вподоби втоптане мені.

09.03.2007 р.

Я думка

Я думка, що розтікається в просторі,
Я слова, що зависли у часі
Нескінчений шлях в нескінченній долині
Я вічна втрата і вічний пошук щастя

Я незмінна сіра твердість скелі
Я мінлива бірюзова гладь морська
Я важкі у інший всесвіт двері
Крізь небуття стежина істини слизька.

15.03.2007 р.

****

Лоскотав свіжий вітер за п'ятку
Крізь старенькі діряві туфлі
Я ішов, дивну музику слухав
То ввесь світ лепотів, як малятко.

Лепотів, зустрічаючи весну
Пору сонця й відродження руху.
На той спів нашорошував вуха
Сам поволі за снігом я креснув.

19.03.2007 р.

****

Мене присипало тим першим снігом
В долонях вітру що безвільно бігав
і від солодкого духмяного туману
Я мимоволі замість снігу танув

Та все скінчиться, прийде знову літо
Зазеленіють наді мною віти
Я обтрушуся, на весь зріст постану
У новій шкірі, що так само тане.
21.04.2007 р.



Українське село

Вітер швидко минає вмираючі села,
Віконні провалля співають веселі,
В засохлих деревах гніздо роблять шпаки,
Квітує бур'ян у полях замість злаків,

Селянам однаково — дудлять горілку,
Їх мати з піснями розносяться дзвінко,
Земля й та рудіє під сонцем як тісто,
Ну й фіг з цим, все рівно, я їду у місто.
21.04.2007 р.

****

То був лиш відблиск...
Думав я, що справжнє світло.
То був лиш порух...
Надіявся — здійметься вітер.

Холодний дощ. Холодні стіни.
Так близько смерть, танцюють тіні.
01.05.2007 р.

Коли я постану iз пепла


Коли я постану iз пепла
Я світ поведу за собою
i зорі у небі померкнуть
Бо небо покриється млою

Світ рушить тоді на новий шлях,
На шлях, що сягає далеко.
Здійсниться все, що бачив у снах
Коли я постану iз пепла

А поки у моїх долонях
Квiти троянд полум'яних
Безчасся лягає на скроні
У очі його я вже глянув.
01.05.2007 р.

****

Я біжу, тікаючи від себе,
Хоч би втома приглушила біль.
Нависає, тисне синє небо,
Роблячи із серця зручну ціль.

Я біжу, кидає листя вітер,
Об мене б'ється, рветься вщент.
Я біжу, від бігу не подітись.
Зможе виправити все лиш смерть.
04.05.2007 р.

****

Якби у мене була всемогутність
Я поміняв би колір неба
Я запалив би нове сонце
Спалив до тла всьо, шо не треба

i світ зробився б троха кращим -
Я не хотів би щоби сильно,
Не став ламати б я контрасти
Адже контрасти - то красиво.
04.06.2007 р.

****

Якщо не можеш бути Богом,
То намагатись що не треба?
До неба справді є далеко,
То вже й не треба прагнуть неба?

Для всіх на світі світить сонце,
Чом не хотіти бути ближче?
Чом не поглянуть на світ звідтам -
Де вітер одинокий свище.
04.06.2007 р.

****

В ніч ходив я самотній по місту
Серед стін так думкам було тісно.
Круки істини в небі літали -
Ви пройдіться моїми слідами.

Віднайдіть сердолік серед степу
Вже й не видно дорогу далеку
Годі кидати в мене листами
Лиш пройдіться моїми слідами.

Огидне, прекрасне, радість і смуток
Крила, політ і липкі сірі пута
Завжди хай щирість буде між нами...
Ви пройдіться моїми слідами...
07.06.2007 р.

****

А я все шукаю у пилу дороги.
На шляху моєму сутінки й тривоги.
Чи піти направо чи звернуть ліворуч?
Та я завжди вірив: істина десь поруч.

і її крупинки бачу скрізь в дорозі.
Підібрати кожну я на жаль не в змозі.
То їх промінь ближче, то кудись зникає.
Неосяжна справжня - істина - я знаю.
10.06.2007 р.

i пензель у руках

Стіни самоти це егоїзму стiни?
Не хочу бути вiдкритим для фальшi.
Багато я бачу людського падiння
В часи минулi... та й часи подальшi.

Пристрасно хочу правдивого слова.
Кожен вiдкритий для самого себе?
Слова хай зiткнуться у правдi чистiй.
Не хочу фальшi, будь-ласка не треба.

Хочу буть собою, але ж я малюю
Життям своїм, i значить помиляюсь;
Я вiдкидаю тiнь, i знаю так про свiтло
i пензель у руках, i йду, i каюсь.
11.06.2007 р.

****

Пелюстки ранку упадуть мені на очі
Зітруть останні тіні сну та ночі
іди, шукай - хтось тихо прошепоче -
Його величність час то пудрить очі.
16.06.2007 р.

****

Безнадiя зазира в вiкно -
В неї висохлi всi сльози.
i смiється вiтер - все одно
Той вогень вже не згасить.

Обгорiлий лiс нiмий стоїть -
Все це видно в очах крука -
З неба вогняним дощем столiть
Опускається вiйна.
04.07.2007 р.

***

Я був на межі - ще крок один - прірва -
У очі безодні дививсь... без страху...
Це доля моя, бо вовк, сірий звір я...
із шерсті я паморозь вкотре стряхну.
14.07.2007 р.

***

Я справді щасливий - ці сльози від щастя.
Лиш сонячні дні випадають нечасто.
Я справді радію - нема шансів суму
Всі дні помирають, і я це святкую.

Ростуть сірі квіти на чорнім асфальті
Їм пісні чарівні ніч грає на альті
Поплили всі риби із річки на небо
Я справді щасливий і сліз цих не треба.
08.09.2007 р.

***

Печаль голубкою на плече
Десь поруч смерть блука тихенько
Час дивовижно так тече
Я в нього камінців жбурляю жменьку.
25.09.2007 р.

***

Старенька кладка, в далині село,
Спізніла ластівка вгорі кружляє,
Вечірні роси ллються на зело...
Давно тієї кладки вже немає...
25.09.2007 р.

~~~~

Вже листя падає із неба,
Осіннє листя пережитих днів
Зібрати.., розвести багаття треба
...Погрітись біля вогнища давно хотів.
25.09.2007 р.

~~~~

Пульсує кров, тече по жилах
Складає вірші та пісні
Про запах лісу, птахів крила
Про те, як жили їй тісні

і про зупинку - смерть і спокій -
Усе тече все'дно туди
Колодязь був би лиш глибокий
і повен чистої води
29.09.2007 р.

***

Так давно я чекаю зливу
Змила бруд щоб на всій землі!
Та й без того ти так щаслива
Цим подобаєшся мені

В'януть квіти, вмирають трави
Під ногами все більш асфальт
Ми з тобою зовсім не пара
Та й не будем мабуть на жаль

Я не можу більш сумувати
Ще десь квіти є польові
Їх востаннє дозволь зібрати
Щоб прикрасили дім тобі.
17.10.2007 р.

***

і нащо так ходити
В селі а чи по місті
Себе за ніс водити
Дошукувати змісту

і нащо знов місити
Так довго в ступі тісто
Адже я їм щоб жити
Й живу я щоби їсти.
23.12.2007 р.

***

Я знаю, знаю правильні слова -
Й не відчуваю.
В задумі знову голова -
і час минає.

У небі високо мій чорний птах
Один літає.
Там хмари сизі на яву і в снах
А сонце сяє.
23.12.2007 р.

***

Я знаю - я більший за тіло
Й не треба боятись цю смерть...
...А тіло боліло й боліло,
Так кортіло... щоб менше... на чверть...

Я знаю, що дух мій свобідний -
Його простір це вись, небеса...
А тіло вогню се подібне,
В нім свобода як лід той скреса.

Я знаю - я більший за тіло
і не треба боятись цю смерть...
Болить - воно завжди боліло,
До свободи лишилася чверть.
26.12.2007 р.

***

Голод - тільки звичка. Відучитись легко:
Один день помучить і уже нема.
"Ну і що із тогоі"- запитає дехто.
Та нічого, просто - всяка плоть - трава.
02.01.2008 р.

***

Знов погляд спрямований в себе
А даліі Та хай йому пек
Багато того, що не треба
У змінах рясних злив та спек.

Хвилюючи гладь морську смутком
Пливе на схід сонця ладья.
Лиш вітер стає їй здобутком
В воді слід - то моє ім'я.
11.01.2008 р.

***

Я йду Жулянами: дороги - ями,
Собаки чатяться через забори,
Містичні петлі виробляють п'яні
Та іронічно світить місяць згори.
19.01.2008 р.

***

Ніч. Чорні хмари. Ллється дощ -
Його дух шкірою вбираю.
Понурі туї. В'ється хвощ.
Дощ як ніколи гарно грає.

За мною стіни - рвуться ввись,
Здіймають в небо свої крила.
І віддано, так як колись.
Тече з них у людський дух сила.

В обличчя ніч. Давно зустрів
Пітьму, що жевріє неясно.
І я один.., Цей храм спустів.
І так печально... і так прекрасно.
25.01.2008 р.

***

Так холодно. Осінь схворіла.
Я сонця вже не пам'ятаю.
Малюють півтіні на стінах
Лиш хмари, що з неба зринають.

Дерева безлисті та сірі.
Їх люди безликі минають.
Зима скоро прийде і віри
В які-небуть зміни немає.

Вітер та дощ знову бісяться.
Всі зорі неначе згоріли.
Насправді ця осінь сім місяців.
Холодна... як завжди й схворіла.
23.02.2008 р.

***

Повисли зорі на гілках дерев,
Нічний самотній птах співає
Так, що за душу аж бере
Про те, що щастя вже немає

У цьому світі - тільки в снах,
Душа де справді вільно дише.
Здійнявся важко й полетів десь птах,
Лишив мені уламки тиші.
26.02.2008 р.

***

Скільки днів від учора минуло
Скільки днів ще до завтра минуть
Скільки слів вже назавжди заснуло
А ще скільки чекають заснуть

Хтось чи має всю правду - не знаю
Цих зірок так багато горить -
Забуваю я знов, що вмираю
і до смерті не взнаю як жить.
06.03.2008 р.

***

Мене стискає шкіра
Не хочу жить по схемі
Холодне гостре лезо
Так нагріває кров

Без схеми мабуть важко
і схоже на поразку
Так тягне течією
У шкіру давню знов

Як птаха розіб'юся
Об скелю та нап'юся
Один ковточок неба
Й засну солодким сном.
11.03.2008 р.

***

Знов отруєне їжею тіло
В нім так само як в'язень душа
і кудись знов іду я несміло
Чи ненавидіти чи прощать.
13.03.2008 р.

***

Я слухав симфонію Баха
Здійнявся у вись як ті звуки
Здійнявся й летів поки врешті
Останню я ноту дослухав

і майже спустився на землю
У справах іти треба звісно
і музику іншу вже слухать
Антисимфонію міста.
17.03.2008 р.

***

Яке вразливе тіло
і віруси і вищі
Тварючки так хотіли б
Узятися за діло
Й поласувати ним

Ще сонце б'є у очі,
Вода несе отруту
Сказать повітря хоче
Нам зовсім не пророче -
Ми зникнемо як дим

і буде дуже гарно
Трава, червоне небо
Вже опиратись марно
Стає від сірки хмарно
Цікаво, що за тим?
24.03.2008 р.

***

Все дощ за вікном не вщухає -
Старанно змиває сліди
Життя, що так швидко минає
Й дарма заблукало сюди

Вже ніч на околиці пада -
Померкло у бруньках ще листя
Весь світ - це один чорний саван,
А дощ... - поховальна він пісня.
03.04.2008 р.

***

Я знаю, знаю правильні слова
Й не відчуваю,
і майже світла в них нема,
Хоч, знаю, сяють.

Я знаю, знаю правильно як жить,
Але не можу,
До цього серце не лежить,
А так тривожно.

Свій шлях пройти і вже не вибирать.
Резон я маюі
Чи просто я боюсь інакшим статьі
і знов не знаю.
18.05.2008 р.

***

Ти проклянеш той день, коли отримав розум,
Коли став міркувати, а не просто знати;
Той день, коли на пошук проміняв ти спокій,
Коли ти став шукати, що не можна мати.
28.06.2008 р.

***

...і я майже переступив поріг -
За порогом - темряви безодня.
Так, в мене була тисяча доріг.
Та до серця не припала жодна.

Зроблю крок тихо - не люблю прощання -
Все'дно все має назавжди забутись.
Я обернувся - поглядом востаннє
Зустріти світло - і не повернутись.
28.06.2008 р.

***

Дивлюсь як вітер гойдає дерева
За вікном кімнати
Зелений чай п'ю з медом, а про інше
і не думаю знати.
01.07.2008 р.

***

Я п'ю зелений чай, але напитися не можу,
Я їм солодкий мед та тільки голод свій тривожу,
Я думаю про смерть: її тінь добра чи ворожа?
А також про життя: на нім, на каві мов, ворожу.
28.07.2008 р.

***

Балансування. Все життя у ньому:
Між миттю й вічністю, добром і злом,
Життям і смертю, фальшем й добрим тоном,
Музикою й хаосом та яв'ю й сном.
30.07.2008 р.

***

Тече в ніч розмірено річка й шепоче,
Повторюючи моє власне чуття,
Врешті окреслюючи неохоче
Нехитрі думки про буденність життя.
26.08.2008 р.

***

Понурі награє мотиви
на сірому асфальті дощ холодний.
Усі пониклі та сопливі
вглядаються чимдуж в калюж безодню.

Нападало під ноги листя
таке покручене, нещасно-буре.
Ще ллється дощ - цю сіру пісню
любив Єсєнін так, мабуть-що здуру.

Виклянчує копійок тридцять
брудний бомжара голосом пропитим.
Лиш в осінь можна надивиться
як золото стає іржею вкрите.
13.09.2008 р.

~~~~

Сумних днів череда:
Нічого й кілька фраз.
Який самообман -
(Що) все буде гаразд.

Не сонце, а брехня
нам світло всім дає.
Все ж вірить хочеться,
Що справжнє сонце є.

Вмирає пісня ця
Від злих глибоких ран
і торжествує знов
У світі обман.
13.09.2008 р.

~~~~

Вже впала ніч осіння
і місто вбралось у вогні.
Я йду і медитую
Спішити нікуди мені.

Міркую я про небо
Й про хмари, що накрили все,
Про світ, життя у ньому,
Про те, що це усе пусте.

Та видно, що не може
Пожить душа спокійно в тілі -
Я йду і медитую,
і дивлюсь на власні тіні.
24.09.2008 р.

~~~~

Вічна осінь у нашому серці:
Листя, що взяло собі колір сонця,
Вітер, що грає на нім як на флейті
Химерно-правдиво, як сон науковця.

Осіннє тепло гріє наші долоні
Так ніжно і щиро, немовби востаннє.
Хмари та круки леліють у серці,
Мов пташенят, осінь - вічне прощання.
01.10.2008 р.

Ще одне слово про осінь

Уже лежить пожовкле листя,
Туман клубиться над полями,
Тьмяно в променях іскриться
Виноград ледь-ледь прив'ялий...

А так... все хмари, дощ, тумани,
Вороння чорне метушиться.
Все осінь... тануть дні за днями -
і так здається - все лиш сниться.
08.10.2008 р.

~~~~

Міцно стискає в залізних долонях
Химерне тіло цивілізації
До плям у очах та до болю у скронях
До смороду від профанації
09.07.2008 р.

~~~~

Гидким став білий хліб,
І нудить же від кави,
Болото, а не світ -
Так сіро, нецікаво.
09.07.2008 р.

~~~~

і радісно: гарну придумано фразу -
і свіжу, й стає до вподоби одразу;
і трішечки сумно, бо як те не знати,
Що в світі усі вже слова - це цитати.
17.10.2008 р.

~~~~

Мій любий друже, вовчик-брате,
А, може, годі сумувати -
Зробім іще одне зітхання
і розпочнімо полювання!

Ще лапам є де прогулятись,
Ще стільки ніжних ший, щоб вп'ятись
і ніч зустріти в славній пісні!
Мовчиші Так, дійсно, ми у клітці.
26.10.2008 р.

~~~~

Шурхочу я листям для втіхи
А думать багато - це дурість
Де думи - нема місця сміху
і радості ... вже проминули
Дні літні і чари осінні...
Вдихаю повітря згустіле
Від запаху листя і тління
Й шурхочу - яке гарне діло.
01.11.2008 р.

~~~~

танцюють тіні наших душ
у хороводі осені
повільно падають униз
і їх важкими росами

вкриє небо, поєднавши
із тисячами інших душ
що плавно падають, коли
мчить осінь в космосі чимдуж.
04.11.2008 р.

~~~~

Перестало сонце битись,
Упало серце в глиб морів,
Край поля день схотів наснитись
Загуск сон і в вогні горів.

Здіймався дим, ліпив беззір'я,
Вогонь тремтів і кидав тінь.
Повільно повз мов дикий звір я
Крізь чагарник сліпих хотінь.
04.11.2008 р.

~~~~

Ненавиджу Київ, цю злу суєту,
Ненавиджу гомін юрби перехожих,
Ненавиджу лиць і машин мерехтіння,
Будинки на труни стоячі так схожі

А десь Камен Бряг - болгарське село
Там море близьке і незаймано чисте
І люди всі добрі, з якими звело
Мене там життя... Ех, втекти туди б з міста.
05.11.2008 р.

Що може бути простіше смертіі


В день, коли помру я буде сонце ясне
хлопчик на подвір'ї буде гратись мило
з м'ячиком, а осінь радісна й прекрасна
буде перехожим посміхатись щиро

В день, коли помру я буде небо чисте
На старому клені безтурботно буде
невеличка пташка щебетати пісню
а дівчина в парку посміхнеться людям

В день, коли помру я вітер буде гнати
хвилі в скельний берег; серцем їх почує
віртуоз-художник й зачне малювати
щоб повідать світу день, коли помру я.
19.11.2008 р.

~~~~

Вечір пізній. Зір немає
Вільний вітер лиш гуляє
В стінах древніх. Хмари сиві
Вкрили небо. Чую нині
Війни всюди: ночі й днини
В моїм серці теж руїни...

Відвертаюсь. Поле чисте.
В'ються трави. Ще барвисті
Візерунки - слід проміння.
Відчуваю мов тремтіння
В серці глибоко від днини
Вмерлої нові руїни.
08.01.2009 р.

Звуки флейти

Посумуємо флейто з тобою
Хай сум виллється в світла пророцтво,
Неправий хто назвав тільки грою
Що насправді життя й благородство.

Переливи предивні гармонік
Наче років петляючі кроки,
Наче рідкісні перли коштовні,
Що лежать в океанах глибоких

Та наш сум аж занадто став світлим
Вийдуть з берега ще океани
Щоб згасити всі звуки у світі
... я тоді певно мушлею стану.
24.01.2009 р.

~~~~

тіней театр: я одна із тіней,
що зникнути готова повсякчас.
дощ за вікном: я одна із крапель,
в якій розмазуються світ і час.

із веселки я одна з монеток
ельфом кинута знічев'я мабуть.
анка - птаха я давно забута -
Ось чому мене так небо вабить.
24.02.2009 р.

***

Життя тече й тече кудись
А я здається що спинивсь
Життя від мене мов втіка,
Ловлю - крізь пальці протіка

Лиш деколи, о диво - мить!
Щастить долонями схопить
... на мить і вже яскравий зблиск -
Згадаю може ще колись.
18.07.2009 р.

***

Зовнішня поверхня ока
Відбиває світ іззовні.
Може й внутрішня так само
Внутрішніх світів безодню?
2009 р.

***

Скрипить колиска під дощем
ЇЇ гойдає сизий вітер
На серце напливає щем
І полоняє в свої сіті

Здається: у колисці спить,
Хоч дощ і вітер, - недосяжність
Й єдине можу що робить
Дивитися на сна протяжність.
01.08.2009 р.

***

Вітер гуляє пустелею
Й цідить повітря легенями
Той, хто загубив у ній слова
Й поглибше свою шкіру хова

Коли пустеля стає пеклом
І чекає вечір далекий
Ловити думки прохолодні
У тіні нічної безодні,

Думки наче вітер скрипучі
З нікуди в нізвідки ведучі
Безмежжям прокладені кроки
В невмінні поглянути збоку.
14.01.2010 р.

***

Чай набрид, а кави хочу,
на душі тихенько джаз
незнайомий щось шепоче
про тінь неба і про час

і його мінливий голос
розчиняє сизу даль,
замикає час у коло
і немов найлегша шаль

все вкрива... Це щось віщує -
має неба тінь сплести
чи чого я не розчую,
чи наближення весни.
15.02.2010 р.

***

Ми вирушаєм в свій вояж до неповернення,
Де вже нема зірок - лише шляху світіння.
Нас там певно чека в нову віру навернення
Із найчистішим кришталевим розумінням.
27.02.2010 р.

***

Народ наш ідіот і Янукович
Симптом цілком беззаперечний,
Моєї правоти яскравий доказ.
Діагноз правильний, доречно

Було би виписать якісь рецепти
Та зауваження стосовно
Проблеми даної нажаль є:
Хвороба ця невиліковна
03.03.2010 р.

***

Я Сартра читав у сортирі:
Довкола саме лиш гівно.
Підозрював я це давно:
Життя наче сир все у дірах.

Ех, Сартра б спустить унітазом,
А книжку - підтертись хіба,
Але заважа, от біда,
Нудота, нудота, наразі.

Дух Сартра блукатиме в трубах,
Ввіллється в ріку, океан,
Проникне у дощ і туман,
Зросте аскаридами в людях.
2010 р.

***

Свідомість міркує всілякі дрібниці,
у цей час я пальцем воджу по морознім
вікні, що в вечірньому сяйві іскриться
свідомістю, котра не може у жоднім

із станів лишитись - розмиті орбіти
думок, що так квантово-дико танцюють -
морозне би ними вікно відігріти...
але їх морози уперто не чують.
19.12.2010 р.

***

Проспівай мені, вороно,
про життя своє у місті,
де сміття багато всюди:
і погратись і поїсти

вистачає. Досить часу
і про все це поспівати,
навіть ледь поспівчувати
мандрівному круку-брату,

котрому замало місця,
щоб свої розправить крила,
котрому не до вподоби
суміш глини і людини.
08.03.2011 р.

***

Життя мов календар в руках:
Гортати можна день чи два.
А далі пил хай на поличці
Під плин років своїх збира,

А далі - викинути в плитку
Хай в атмосферу йде вуглець.
Здавалось тільки народився,
А вже покійник, вже і мрець.

Вперед ногами прийме плитка
Й "adeus dіas" скаже вам.
Цей календар-життя ніколи
не смакувати хробакам.
22.03.2011 р.

***

Коли дощ - то їжа, а їжа - то дощ,
Хробаки хрумтять кислотним тим хлібом,
А ти йди під дощ, бо вже хоч чи не хоч,
Треба йти дощем, яким ще не снідав.

Коли з неба летять мільйони тих слів
І всі випити їх ти не годен, не сила.
Тобі чується спів небачених снів,
А ще тих, котрих часу коса покосила.

Ну а дощ приймає в обійми усіх,
Не зважає він, що різняться смаки.
Чути тихий скрізь задоволений сміх -
То сміються у прихистках хробаки.
26.03.2011 р.

***

Мате духмянить півкімнати,
Гуде крізь вікна Кільцева,
З життям у піжмурки зіграти б,
Але слова - то лиш слова,

Вінок із різноколірних ілюзій,
Фінал - зів'ялості жнива,
Дерева, дощ і сонце - справжні друзі.
Отруює повітря Кільцева.
07.06.2011 р.

***

З усвідомленням смертності виника філософ:
Для думок є простір, їх падінь і злетів,
Поет вище цього, або говорячи просто
Усвідомлення смертності до дупи поету.
15.07.2011р.

***

Забери моє дихання
У країну вічного сну
Усі мрії де здійснені
І не треба чекати весну

Де безмежно гарним ранком
Із-за моря сонце встає
Забери моє дихання,
Бо я хочу забрати твоє.
15.07.2011р.

***

Не буде все добре - усе буде смерть
Вона споглядає на світ цей із неба
Чи може колись, чи може тепер
Вона мимо натовпу гляне й на тебе.
01.12.2011р.

Феномен путінського кацапізму

Кацапізмом дихає Росія
Путін Вова знову у руля
Уявля собі, що він месія
В сраку б шпиль йому з Кремля !

Кацапізм росте й воняє,
Засмерділась вже й земля
Путін про то ніц не знає
В сраку б шпиль йому з Кремля !

Кацапізм зовсім не любить
Ще й цукорок - дуже бля
Засолодкі каже Вова,
В сраку б шпиль йому з Кремля !
2012 р.

Ленін і голуб

Застиг вождь проти РАЦСу:
Парафія чужа ...
Ще й гордо сере голуб
На лисину вождя.

Колись Райком тут був,
А зараз РАЦС, утім,
То голубу все рівно,
Він гордо срати сів.

Стоїть вождь у задумі
Кляне всіх голубів,
Та на вождеві думи
Лиш срати голуб хтів.
2012 р.

***

Не можу забути я Джені,
І говір і погляд її,
Ті ролі веселі й сумні,
що грала вона так натхненно.

Складна і проста, як дитя,
У ролях була знов і знов
Вже й щастям не пахла любов
Тому вона й вийшла з життя.
08.03.2012 р.

***

Голодні пси у лісі виють,
Я йду з роботи, холодає,
Захмарний місяць ледь біліє,
Я теж голодний, пропадаю -
Все безроботою хворію,
Відтак на п'ятки наступає
Незграбний час та все ж радіє
Зоря, що в просвіт зазирає.
02.04.2012 р.

***

… Ховаються дні в ирій,
Епоха змінює епоху,
Люд був і є незрілий,
Лиш вигадав нові судоку,

Щоб день у день по них гадати,
Хто знає, той не може спати -
Життя то гра, щоб вигравати
Навчитись треба махлювати.
21.12.2012 р.

***

В безвиході останнє наше дихання
Наче вовки риєм ревно сніг
У подиху кожнім відчую лихо я
Воно вже ступило на поріг

Новий рік - нова причина смерти
Обростає стінами земля
Небо погляда на нас так зверхньо
Небо це іще одна стіна.
31.12.2012 р.

***

Не тут буяють квіти - тут зима,
Не тут птахи співають - заметілі
Гудуть превільно в полі, в тілі
І прихистку ніде від них нема.
02.05.2013 р.

***

Досвітнім ранком вийду в поле,
Іще не виспавшись до пуття
Й звідаю під останні зорі
Я філософію "до буття".

Там буде морок, буде тиша
Спокій "до існування"
І жоден вітер не засвище
Й не буде клятого вагання.
10.06.2013 р.

***

Полудень літа минає,
Все не встигаю зробити,
Грак басовито співає,
Так, ніби треба промити

Горло, мені мабуть також.
Ще б я хотів скуштувати
Страву із назвою тако ...
та перестань вже співати!
27.07.2013 р.

***

Падає листя так само роки
Їх вогнище часу повільно зжирає
Дивляться зверхньо на все те круки
Надія і є і водночас немає

Все бо вогонь, в котрім плавиться шкіра
Діянь і бажань сажа падає сіра
Все наче падаюча з неба зоря
Гарно горить, гарно згора.
09.09.2013 р.

***

Безупинно, без спочину
Плаче серця половина,
Друга ж увесь час сміється,
Боже, Боже, що діється?

Півсвятий і напівгрішний
Скоро я живу й неспішно,
Щогодини щохвилини
Краю серця половину.
10.09.2013 р.

***

Зупинила я машину задалеко
Темна ніч і кафе придорожнє
Даліє. Випито до дна смачний кон’як
Вулиця в цю пору геть порожня
Немов запрошує, неначе знак.

Осіння прохолода дозволяла
Носити куртку, під якою
Зручно заховався пістолет.
І я пішла проводжувана млою
На світло від якого смерть

Світилась, але тільки трохи…
“Із каси гроші, руки вгору”. -
Лиш встигла вимовити. Постріл
І мій один, хапаю гроші, знов до двору
Але вже не вдається поспіх

Як можу швидко у провулок,
Біля машини вже хтось є
Лиш куди бачу утікаю
Під курткою намацую липке
Життя то тихо витікає.
23.09.2013 р.

***

Снігом білим душу й серце замело
Дні минули - ніби ніц і не було
Весна прийде, а при ній нове зело,
Що так само в майбутті вже віджило.
23.09.2013 р.

***

І знову дощ і небо в хмарах
І сіре все, немов життя
І кроки мов серцебиття
І душу затягло у хмари.

Вмира на тротуарі листя
Як в пам’яті тумані дні
Все забувається, вже як у сні
Й попереду прощальна пісня.
23.09.2013 р.

***

Я рибка, що в акваріумі живе
Я плачу від несвободи
Сповнюю слізьми свою водойму
Прагну на волю, хоч і безводу.
23.09.2013 р.

***

Похмурі дні - бродячі пси,
безцільно бродять, просять їжі,
на плечах рани рвані свіжі,
вже безнадія зазирає й в сни.

Що час? До небокраю поле.
За небокраєм прірва смерті
дні бродять бур'янами вперто,
сухими бур'янами волі.
21.01.2014 р.

***

Порозтріскані губи життя
Поцілують присмаком печалі
Теж у тріщинах мріяні далі
І дорога до них - без пуття

Безнадія сяде на поріг
Відпочине і підемо разом
Жодної не проронивши фрази
Фрази не опишуть всіх доріг.

Від доріг тих нема укриття
Смерть-бухгалтер полічить всі кроки
Потім спише, всміхаються ж поки
Порозтріскані губи життя.
05.04.2014 р.

***

Тільки тиша, у якій я висну
Заховавшись від слів та змісту,
У безбарв'ї малює місто
І стає все густіша й глибша.

Тільки пісню відсутності руху
Можна в тиші спокійно слухать.
Час летить мов на крилах крука
Й не важливо, що буде після.
21.03.2015 р.

Хаос — це підмурок порядку

Коли слова тонуть в океані банальностей,
Коли дії лиш порухи бездіяльності,
Коли кольори лиш відтінки одного,
То все — майже те саме, що нічого.
12.07.2015



****

Я стою над урвищем втрачених часів
Там туманна даль і голос крука
Кричить або "Злітай!", чи все ж "Постій!"
А від мене ані руху, ані звука.

Мрії схожі на сон, так як і належить
Недосяжні, наче вітер в небі ...
Розвернусь, піду, за шляхом стежить
Крук нехай, мов пастир превелебний.
18.01.2016



****

Ілюзіями сипле з неба сніг,
Що буде добре все, що все гаразд,
Але забув він попередить нас,
Що снігу вірить -- просто сміх!


Минає знову рік, ні -- утіка!
Мабуть від цих ілюзій кучугур?
Прикидатись я не буду гуру,
Нехай ніхто не доріка...


Зависла тиша -- тільки сніг літа
Й іскриться, ніби містить зерна знань.
Я ж доблукався до своїх зізнань:
Все, що я знаю це ... що не знаю.
22.09.2016







Anfang