Збiрка віршів "Кроки" За вікном
Що це: зима чи весна? Дощу та вітру доволі. Вітер узяв усю владу у руки, Несе пісок. Гнуться берези і тополі. То розтануть сніги, То ще міцніше замерзнуть. Хто переможе: зима чи весна? Коли вже вітри ці холоднії щезнуть? Похмуро. Впаде крапля. Вітер швидко прогнав ці хмари. Всього на хвильку визирнуло сонце, Верхівки дерев червоніють від заграви.
20.03.1996 р.
Осінь
Скінчилися палючі дні, Настала довгождана осінь, Летять у вирій журавлі, В повітрі пахощі покосів. Хоч жовтень стукає у двері, Ще ніжна зелень вабить око, Один лиш клен жовтіє в сквері, Мов парубок, червонощокий.
01.07.1998 р.
Казковий вечір
Виринає з пам'яті один казковий вечір — Раптом легко впали мені сутінки на плечі, Великі сірі хмари нависли наді мною, Немов якісь примари, з'єдналися з водою. Але вечірнє сонце не втратило ще сили — У золоте проміння ці хмари освітило Й навдивовижу стала мені тоді картина — Немов чарівним пензлем, природа оздобила У золото і хмари, і море, й все навколо — Здавалося, що й вітер дме якось загадково. Я так захоплено дививсь на цю красу природи, У пам'яті навік лишив неповторність її вроди.
29.07.1998 р.
Вітер
Люблю я вітер степовий, Бо ми з ним однієї крові. Він також пил свій молодий, Невгамовний і стрімкий Розвіює на просторі. Я відчуваю його силу — Могутні подихи землі. Хай напуває він вітрила, Мого серця і частину Себе лишає у мені.
03.12.1998 р.
Гори
Знову манять мене невідомі вершини, Що підносяться в небо, м'яко танучи в сині. Вершини гір близьких і водночас далеких Тому кличуть мене ввись, щоб, здолавши шлях нелегкий, Я над всім піднявся і оглянувшись навкруг Щиро милувався на чудовий виднокруг. І постоявши так, хоч недовго під небом, Вволю відчув висі смак і пішов назад, бо треба.
30.12.1998 р.
Музика
Живе ця музика в мені, У душу сам її пустив: Неначе гостю запросив і затаїв на глибині. Від неї світло струменить Звуком чистим, досконалим. І, ніби сніг весною талий, У серці музика бринить. Мелодію весни для мене Ці клавіші не просто грають, Вони рясним дощем співають, Краплин передзвоном натхненні.
29.01.1999 р.
Зимова палітра *
Зима надворі хоче все пофарбувати в білий колір, лиш деколи багрянець нанесе промінням сонячним на сніг у полі. Спокій та мир — це білий сніг почуття виклика врочисті. В серці людсько́му лишаючи слід, пише зима, мов на аркуші чистім. Сховалося зимове сонце в вітах, вкритих інеєм дерев кремезних. Дивлюсь я й поспішаю порадіти миті, що за мить вже має щезнуть.
03.02.1999 р.
Весняна палітра
Тепло проміння щедро розливає і серцю враз стає так мило Рясний цвіт абрикосу сповіщає Що весна нарешті повна сили.
18.04.1999 р.
Осіння палітра
Іскряться на березі віти Осіннім сонечком зігріті Летять, гойдаючись на вітрі Сніжинки у морозному повітрі.
26.11.1999 р.
Якби
Якби ж інакше все зробити, Якби ж у інший бік піти, Якби не так ці дні прожити, Та ще багато слів "якби". Але змінити вже не можна, Все те, що пройдено колись Душа, хоча тобі тривожно На слово це ти не молись. Адже попереду чекають І нас терпляче виглядають Іще не пройдені літа. Я вірю щастя (вірю — знаю) Нас там вже стільки літ чекає, Щоб в мить потрібну завітать.
15.02.1999 р.
Ліс
Я любуюсь блакиттю крізь пожовкле листя, Я милуюсь ягід червоним намистом. Які гарні сосни в сонячнім промінні — Граються в їх вітах зайчики осінні. Так приємно блукати по вузенькій стежині І розшукувать краси лісової перлини. Скільки теплої радості він мені приніс, Тому з щирою вдячністю буду згадувати ліс.
02.10.1999 р.
Сніг і сон
Пухнастий білий сніг упав вночі на землю І наче хутром огорнув мій гарний сон. А зранку я прокинувсь рано, бо напевно Мені всміхнувся сніг з густих соснових крон. І я підвівся швидко, у вікно поглянув І відвести очей вже довго не хотів Від того що побачив осяйну, рум'яну Берізку, у якої коси сніг заплів. Берізка сколихнулася і промовила неначе, Що їй сон один гарячий з осені ще сниться. Я, почувши голос той сам собі сказав: "Юначе" Твоє серце теж гаряче — в нім любов іскриться.
25.09.2000 р.
Трояндова долина *
Там у трояндовій нескінченній долині Сховало на ніч сонце свої віти, Там небо проронило свої сльози, Між пелюстками загубився юний вітер. Долину теплим світлом поливати Щоніч виходить місяць. З позачасся Сюди весна прийшла, напевно, й не згадати — Здається, оселилась тут пора ця. Наздоганяє там принцеса у блакитнім Власну тінь, та босої ноги боїться тінь. Милуюсь цим я із високої вершини Добре, що не пада на долину з неї тінь.
01.08.2005 р.
~~~~
На крилах вітру, темної ночі Понад снігами Одними думками Літати я хочу. Січень морозить, навіює сни. То, може, наснилось, Що тиждень лишилось Чекати весни? Квітів не буде, не піде зима. Чекаю не дива — Що серцю щаслива Наступить пора.
16.01.2001 р.
~~~~
Як легко загубитись в лісі, В людських думок густім сплетінні. Ось ніби вийшов на узлісся, І вже пройшов, і згускли тіні. Як легко заблукати в скелях, У лабіринтах із людських сердець. Так манить деколи пройтись в печерах, А в закутки однак всі не зайдеш.
18.11.2000 р.
В цей день
В цей день весняний ти поглянь на небо. Чи ж не для тебе сонце світить угорі? і білі хмари теж пливуть для тебе На лазуровім і бездоннім полотні. А ця весна тобі дарує квіти. Тобі птахи співають пісні голосні. До тебе хилять сосни свої віти. Для тебе йдуть дощі ці свіжі та рясні.
19.05.2000 p.
Образ
Довгими та високими коридорами То вузькими то надто просторими Де по стінах танцюють тіні Чути кроки легкі несмілі Згорають тьмяно смолоскипи і між колон, що димом вкриті У повній самоті, серед мовчання Волосся чорне, що спада на чорне вбрання Красуня молода блукає Сліз нема та очі вогнем сяють Мета — знайти в сплетінні ниток край Вона шукає свій втрачений рай.
20.03.2001 р.
Дощова мініатюра
Каплі суму падають з верби, Каплі радості із віток вишні. Наберу в кишені теплої води Й понесу по гамірному місті.
2001 р.
Безглуздо це
Безглуздо це — боятись грому, Боятися нестримних змін. Мине дощ, змивши денну втому Й лишивши крапель передзвін.
30.08.2001 р.
~~~~
Знов відкладаю все на завтра І виправдовуюсь перед собою. Давно займаюсь цею грою, Закінчення притримую на завтра.
31.10.2002 р.
Твої неспішні кроки Проходять через роки. Не зупиняйся, доки Над головою неба синь. Ти підіймаєш листя, Навкруг вечірнє місто Тобі вдяга намисто, Моє майбутнє не покинь.
31.10.2002 р.
А може
А може її нема, може її нема А може вона є, вона десь тут А може її нема, може її нема А може вона є, вона десь тут А може її нема, може її нема А може вона є, вона десь тут Тоненька, непримітна стежина.
22.06.2003 р.
Той дивний танець я підглянув В зимовий вечір у вікно. Камін палахкотів і сяяв Твій рум'янець. Все одно Зима прекрасна: чи біля вогню, Чи тут, у сніжній заметілі. Останні крихти холоду спалю — Лиш би почуття так швидко не згоріли.
03.02.2003 р.
Мені незручно *
Мені незручно дивитись Ув очі іншій людині. Тоді виникає відчуття, Що я підслуховую сповідь, Призначену не мені, Тоді виникає відчуття, Що хтось підслуховує сповідь Мою самому собі.
2003 р.
Усі пори року
Полудень. Грудочка снігу упала Це вітер гілку ледь гойднув. Щоб краплі роси не пропали, В пелюстки їх мак загорнув. А тепле море співа собі тихо, Та пісня його незабутня. Опалим листям шурхочу для втіхи. Це все в мені, минулім і майбутнім.
28.08.2004 р.
Колодязь *
Колодязь був таки бездонний, бо вміщував лише одну зорю. Я зачерпав долонями її обличчя, і відрізняв від інших по вогню, Що мої спраглі губи обпікав. Зоря — це шлях. Без довгої дороги не буде доторку, що все б віддав. Зоря — це мить, що ранок дарував. Зоря — це мить, що вічність проронила, І спогад залишила у долонях, Та в серці є тепер росток надії, Що проростає міцно, наче сонях.
17.09.2004 р.
Дерева плакали
Стіна, стіна, іще одна, Асфальт, бетон і темне шкло. Тяжке повітря у вікно Ним хорим вітром занесло. Нечиста вода, нечистий пісок, Міста, пустелі, люди. Куди не ступиш лише крок, Вони вже поруч всюди. Тихий шелест листя, В озерці жаби квакали, Ліс у багряному намисті, А дерева плакали.
11.11.2004 р.
Зимовий
Подарунки дуже люблять і малі й дорослі. Час провести гарно хочеш? То заходь у гості! Невеликого гостинця захопи з собою. Радощами скромними поділюсь з тобою. Винцем хорошим почастую. Гарний стіл до нього. Щоб удався гарний вечір — позабудьмо про дороги. Є один простий закон — його не можна забувати Хочеш в собі радість мати — її треба віддавати... ...Тріщить мороз. Над хатою тонесенький димочок. Їдуть сани. Здалеку вже чути їх дзвіночок.
10.02.2005 р.
Квітка
То не посмішка. То квітка. Напуваючись дощами знов і знов, Пелюстки розкрива назустріч світу — І друге сонце з неї світить. Ту квітку розпуска любов — Всезв'язуюча чарівна нитка.
04.06.2005 р.
Горизонт
Самотня постать на самім горизонті. Чому спинився мандрівник? І не рушаєш далі, вагання? Чи може просто дивишся на мене І задаєш собі такі ж питання...
16.07.2005 р.
Степ
Нарешті знову вдома: Скільки не глянеш — степ. Куди й поділась міська втома, В душі та серці злет. Степ різний: зараз сіре небо, Сильний вітер, скоро дощ. Сумую деколи без тебе Серед вулиць, стін і площ. Провів я тут своє дитинство Хоч і пішов на київські вогні Я коло тебе народився і завжди будеш дорогим мені.
06.10.2005 р.
Передзвін
Переклад, клад, лад Мажорний, як трояндова пелюстка. Реклама, лама, клам Липка, як листки росички. Передзвін, дзвін він М'який, як квітки конвалії. Свято — світла віти Акацієвий цвіт на стріхи.
25.10.2005 р.
Іскра-зоря
Рання весна... Біля вікна. Пишеш листи. Чуєш сліди. Знайдеш одну іскру-зорю Ввіриш її своїм листі — до неба Я віднайду іскру-зорю Тобі пошлю квіти дощу і на руках, білих вінках Тебе зорю я понесу до неба.
15.06.2005 р.
Надворі осінь
Надворі осінь, надворі осінь — Птахи на крилах занесли з собою літо. І дощ у тебе неодмінно спросить Чи вже навчивсь без літа жити? Навчивсь знаходити красу у листі, Що лежить червоне й жовте долі? У ставковій воді на диво чистій Чи ловиш сонця відблиски як знаки долі? Смакуєш гронами калини В тоненькій кірці льоду? Дивись! Туман зронив краплини На павутиння — в казку сходи!
13.11.2005 р.
~~~~
Чашка гарячого чаю і морозний білий сніг На все небо розмите обличчя і вогонь пломенить коло ніг. інше не важливо тільки очі Погляд із глибин віків і змінюється ніч на день у серці Тому що Він так захотів.
15.11.2005 р.
Я зовсім не чекав
Я зовсім не чекав на день. Бо жив собі у миті, Що між минулим і майбутнім, А він прийшов розмитий Чи то малим дощем, а чи туманом і сонце заховав ранкове. Говорять: все тече, усе пливе, А я такий, як вранці, випадково Лишивсь, чи так лише здається. Лише стою ледь-ледь міцніше. Дуже дивно: стало холодніше. Загорнуся в плащ щільніше.
17.08.2005 р.
Після дощу
Після дощу земля прекрасна, чиста. Купається вся зелень в сонці та росі Мій степ нарешті досхочу напився. і вітер радий — гладить по щоці. Пройшли хвилини від рясної зливи, А квіти вже розкрилися, бджолиний гул. Спів різнопташшя ген лунає з ниви. До таємниць природи зараз я впритул.
08.12.2005 р.
І я шукаю світло
і я шукаю світло, як і кожен з нас, я певен Невдачі на шляху й маленькі кроки уперед Серед земних світів шукаю сходи в небо Я лиш людина, слабко бачу наперед.
14.01.2006 р.
Оаза
Серед безмежної пустелі Лежить оаза, ти її створив Ти взяв у руки акварелі і ненароком у пісок розлив. Там проросли із них дерева й квіти, Маленький став, що необхідно все. В творінні цім тобі б радіти Та звик і серце стало як пусте. Старе і мудре дерево зростає У самім центрі, розмовляв із ним ти. Й забув немов ... та стежку лиш згадаєш... Під його тінню знов душа розквітне.
18.01.2006 р.
Я так хотів би
Я так хотів би в кілька строф Вмістити всю глибоку суть буття Та в змозі написати лиш пролог Дописує все інше повсякчас життя.
31.01.2006 р.
~~~~
Треба йти попід зірками, Насівати скрізь троянди. Викидати всякий камінь, Всякий терен, йти у правді. Знищувати, не ховати Хробаків у серці своїм Йти, бажати, не спинятись До трояндового моря.
08.02.2006 р.
Оксанка
Чорненька і гарненька Яка у нас Оксанка. Косиченька маленька, Але яка осанка! Оксаночко, а хочеш Подружимось з тобою, Секрети зашепочем Поділені на двоє, Все будем пробачати Що ненароком буде, У мріях скрізь літати Давай разом ми всюди.
23.02.2006 р.
Не поспішаючи
Не поспішаючи, знайомим шляхом У тиші шелесту дерев, Крізь спів невидимих птахів, Під доброзичливим зеленим дахом. По стежці, що поволі в'ється, Йти сам на сам зі світом і собою, і серце диха вільно повнотою, Й на листі сонечко сміється.
27.02.2006 р.
Хто ти? *
Хто ти? Той, кому дано літати, Наче пташці вільно в небі? Той, кому не важко стати Квіткою, яка й росте для тебе? Хто ти? Комар, що в янтарі застиг, За́хисту прохаючи неначе? Чи той, хто бачить більше інших — сміх. Сміх, що глибоко в собі ввесь плаче? Хто ти? Рука, занесена з мече́м? Мудрий камінь, що не рушить з місця? Хто зустрічає немовля́т плаче́м? Той, для кого Всесвіт ввесь — це тісно? Хто ти? Небуття, самозагли́бившись собою Яке створило те, що в ньому було і захопившись грою тою, Про те, що світ — це небуття, забуло? Хто ти?
03.03.2006 р.
~~~~
Я боюся. Очі ховаю. Зробити не можу одного кроку. Прийди до мене, я благаю. Де море людей, одинокий. Океан. Від мене до тебе. Були ми разом — пам'ятаю. Одне ціле, як сіре небо. Так прекрасно. Не тікаю Від цього вечора; не треба. Я чекаю. Де ми від щастя Ридаємо. Зоряне небо. Де крок позаду, де не вдасться Нас розділити. Чекаю на тебе. Немає відповіді, лише мовчання. Не шорохнуться закриті квіти. Передранкова тиша. Туман чекання. Дощ не проснеться. Зима до літа. Сніг. Тільки білий сніг. Недоторканий. Кришталики води. і це добре. Слід тут не проліг. Теж не буду. Не піду туди. Ми разом сміємось від печалі Вдень. Ясне, блакитне небо. Я вдивляюсь. Засніжені далі. Я терплячий. Чекаю на тебе.
09-11.03.2006 р.
Про марність марних переживань
Наляканий ти Гітлером чи Тамерланом? З високої гори людського горя Дрібні усі твої на сльози плани. Піди, втопи їх у глибокім морі Тоді й прислухайся, тобі шепочуть зорі.
11.03.2006
~~~~
Птахи, дерева, трави — всі спішать радіти. Земля щаслива теплим сонечком зігріта. Чом є зима?, — запитують ся діти. Щоб ми у ній могли творити літо.
23.03.2006
~~~~
Все пливу я на хвилях стрімкої ріки Залишаю позаду колишні думки Залишаю позаду на пам'ять вінки Я пливу крізь хвилини, години роки. Я шліфуюсь і меншаю. Це не обман? Може буть навпаки я вкриваюся мохом? Знаю точно одне, наближаюсь потрохи. Де кінчається річка, де вже океан.
25.03.2006
Тобі щодня прийдеться зустрічатись (за Марком Аврелієм) *
Тобі щодня прийдеться зустрічатись З людьми обмеженими і дурними, Заздрісними, марнославними і злими. Змінити це тобі ніяк не вдасться. Вони не взнали істини добра і зла. Її пізнать, авжеж, не багатьом дано. Пильнуй же, щоб не стати з ними заодно — Стежина істини така тонка! Що ж, боротьба за істину – це вічний шлях. Ти в серці світло бережи святе, Хоч зло невігластва навкруг густе, Ти просто йди стежиною своєю. Торуєш шлях ти не один — це пам'ятай, І зорі посміхаються тобі нехай.
28.03.2006, 2024
~~~~
Того, хто бачив і пройнявся морем Не задовольнить маленький став. Хто трохи хоч пожив у горах Не ввіриться суєтним вже містам Тому, хто відчував польоту барви Не буде до душі ходити по землі Хто за завісу світу зазирав, вже марно Вживатися в діла земні.
29.03.2006
Ще один останній вірш
Здійнялись рими й полетіли Мов пелюстки троянди на морозі. Вірші сказали, що хотіли, Далі говорити буде проза.
28.04.2006
Україна
Ти йдеш по полю ковили — Прекрасна, хоч у сірім вбранні. Куди б вітри не повели — В твоїх очах живе світання. Є у серці крихітки тепла — Відсвіт таїнного сяйва. А стежини не було й нема — Босі ноги, степ і мальви.
06.05.2006
Скупий не той (за Антуаном де Сент-Екзюпері)
Скупий не той, хто на дарунок Потратить власні гроші пожалів Скупий, хто не розцвів насправді Від щирих, ним отриманих дарів… Ти дар завжди принось в молитві. Рости його, мов самого себе. В ній будеш ти любов'ю вкритий, У ній змуровує Господь тебе.
22.05.2006
~~~~
Обережно соснову гілку в сторону відведу І під ноги легкі сніжинки з гілочок упадуть На узліссі перед мною мій підсніжник росте Його сніговою росою сонце вмива золоте Хоч залишиться у лісі Все одно це мій підсніжник Бо давно вже його цвіт шукав. Я привітно посміхнувся Він мені ледь колихнувся Недарма його своїм назвав!
02.06.2006
Дивні пісні
Неспокійні, дивні в нас пісні — Заспіваймо радісну, щасливу. Часто взимку хочеться весни, Влітку ж мріється про зиму.
02.06.2006
~~~~
О, моя любове, прикрашай мій кожен день О, моє серце, сплітай вінки з нових пісень О, мої мрії, летіть вперед, за небокрай О, мої очі, частіше зазирайте в рай.
27.06.2005 р.
~~~~
Самі лиш відчуття, Відділені від речей, Самі лиш образи, Заховані у глиб очей, Самі лише далі, Де бродить тінь моя, В світах неіснуючих, В невимовлених словах.
24.07.2006 р.
~~~~
Мені подобається тиша, Духмяна тиша, що перед рясним дощем Ще мить — зірветься вітер і засвище І небо землю щільно вкутає плащем.
29.07.2006 р.
~~~~
Яскравими прозорими ночами На деревах щось птахи мовчали, Срібні риби в синім морі спали, В променях зірок луску купали. Дощ змазав землю чорно-сірим маслом, Духмяним подихом, що скоро згасне. Зникне музика його в нічній імлі. В снах чарівних щоб наснитися мені.
29.07.2006 р.
Опале листя
Назбираю опалого листя — Не дам спалити, як сміття. Зшию з нього золоте намисто. Листки ті — часточки життя. Несхололі ще сторінки долі Заберу у теплу хату. А коли засніжиться надворі, Буду я листки читати.
01.09.2006 р.
Мої слова
Мої слова — зерно пшениці. Летять у зошит, проростають І листя-крила розправляють, Й летять у вись зелені птиці.
03.09.2006 р.
~~~~
Все купалося під сонячним дощем Небо було чисте і ясне Про весну співав веселий ліс Він із неї народився, ріс В унісон підспівувало птаство Мить сьогоднішня це їх багатство А дороги через час і простір Простягаються так легко й просто
16.10.2006 р.
Про сніг на ґанку
Засяяв день новий за вікном Присипала ніч ґанок сніжком По нім стрибають горобці веселі — Я вчора їм поклав вечерю — Уже коли цвіли у небі зорі Зібрав я хліба крихотки зо столу Додав крупи пшеничної із жменю Почую вранці пісеньку веселу. В небі хмари, має бути сніг Вкриє, певно, знову мій поріг. А дітвора не всидить в хатах Зі сміхом буде мчати у санчатах, Аж поки не розквітнуть знову зорі. Й коли притихнуть голоси надворі В самій сорочці вийду я із хати, Щоб знову сніг на ґанку замітати.
30.01.2007 р.
~~~~
Йдучи неспішно берегом ріки, Я думаю про різнобарвність світу, Про далі, до яких ніколи не дійти, і про скарби, яким радіти. Всієї вічності не досить буде. Про зв'язуючі прозорі ниті Не дай мені, Господь, забути, Що зміст життя у кожній миті, Що в нитях тих вичерпна суть, Що все єдине на землі, і я продовжую той путь, Який, Господь, ти дав мені. Це берегом твоїм іду я далі, Вдивляюся у твої небокраї, Чую, як твої пташки співають, і так багато ще чого не знаю.
01.02.2007 р.
Подорожні
Ми всі — мандрівники у часі, Можем зазирнути в спогадах назад, А можем уперед на мріях власних. Між просторами теж ми подорожні. Кожну ніч ми переносимося в сні У світ, який на наш лиш дещо схожий. Ми пілігрими й у мистецтва світі Слова шукає серце наше й звуки, А також фарб і образів суцвіття.
01.02.2007 р.
~~~~
Я вмерзаюся в стіни Я сам спокій і тиша Хай повз мене постійно Вітри буйнії дишуть. Проникаю під кору В величаву смереку Ця земля мені впору і не треба далеке. Я вливаюсь в краплину В степову літню зливу Їй життя це хвилина і хвилина щаслива.
04.02.2007 р.
~~~~
Я стану думати про вічне — Про запашний черешень цвіт, Про беркута стрімкий політ, Про дзюркотливу воду річки, Про веселковий в росах світ, Про найсмачніший з печі хліб, Й стежини в полі тонку стрічку.
05.03.2007 р.
~~~~
Як лисиця крадеться полями Мій добрий сон Наче літо прийдешнє, незнане, Наче моря полон. Як достиглі кисті винограду Солодкий сон. Серед смарагдового граду Він златий трон.
10.03.2007 р.
~~~~
Гуляючи вечірнім містом Життя своє так ясно відчуваєш. І стінам вже не вдасться, дійсно, Поглинуть світло, що в собі ти маєш. Вогні нічного міста до вподоби — Допомагають думати про своє. Ніщо завдать не зможе шкоди, Поки чарівний плащ з тобою. Нелегко той блакитний плащ носити, Моя принцесо неприм'ятих квітів, Так рідко босі ноги в них зросити Вдається, та в тобі тепло їх світле.
12.03.2007 р.
~~~~
Там я бігав босий По ранкових росах, Де вмивали коси Верби молоді. Ріки були чисті і гаї врочисті. Все було на місці: Світ і я у нім.
21.04.2007 р.
~~~~
Навесні шепочуть квіти Про блакитне, ясне небо, Про рясний і теплий дощик Щедру землю, що ще треба? Так і людям, що вдягнули Власний розум — наче сіті, Треба в принципі те саме, Ну хіба ще — слухать квітів.
17.05.2007 р.
Я знову став
Я знову став частиною природи, Бо визнали мене пташки співочі Шукають щось у листі поруч мене І між собою голосно щебочуть.
19.05.2007 р.
~~~~
Улюблену куртку одіти І вийти у темінь нічну, Долонями гладити вітер І слухати дощ я почну. Дивитись як плавають хмари, Як блискавки тішаться в них, Думками зануритись в чари Громів справді добрих, не злих. Просякло повітря духами Дерев, і землі, і дощу. Що завтра душа буде з нами? Лети, тебе нині пущу.
19.05.2007 р.
Слова
Слова не можуть передати суть — Вона за ними криється глибоко Вітри слова немов пісок несуть Сміття їх іноді так ріже око і тільки ближча розумінню тиша Говорить мовою, що лиш відчути Вона послання просто в серці пише Щоб за пісками велич гір почути.
08.06.2007 р.
~~~~(переспів царя Давида)
Мав я Господа перед очима І у правді Його завжди був Тому серце моє звеселилось Вже сумних нот від нього не чув І вуста мої квітли зраділі Зголосив шлях життя і спасіння Відпочине надій повне тіло Не дасть Бог йому бачити тління.
17.06.2007 р.
~~~~
Я сказав, що було недосказано, Хай ще тиша продовжить розмову, Малюватиму далі я твій ескіз — До старих рис знаходити нові. Цей колодязь до смерті глибокий — В нім зоря лиш одна помістилась. Зачерпаю і п'ю з нього воду... Щоб ця казка не раз ще наснилась.
19.06.2007 р.
Маленький Моцарт
Ти знаєш: в кожному із нас живе маленький Моцарт — Із серцем генія і голоском дитячим. Живемо разом але так буває — Не помічаємо, і він від цього плаче. Я теж так само, але деколи все ж слухав: Я чув як тихо та сміливо він шепоче. І як дорослому мені в таке повірить? Долонями дитячими він світ змінити хоче.
30.06.2007 р.
Дивився на дощ
Я стояв під сосною І дивився на дощ Відчував плинність часу Ти ж робив це також..? На траву лились краплі — Небесні послання Може я розшифрую — Є час до смеркання
05.07.2007 р.
~~~~
Я бачив як сміються квіти — Радіють сонцю до негоди. Я чув поважно як говорить море — І був із ним у повній згоді. Я знаю як співає вітер В дуеті із сосновим гіллям З дощу і трав земля готує Духмяне приворотне зілля.
09.07.2007 р.
~~~~
Здійснилась заповітна мрія — Сьогодні знов її побачив — Мов вітер в літньому степу повіяв і світ світлішим став неначе.
31.08.2007 р.
Вірш осінньої ночі *
Правдиве спочатку те слово. Чому ж перекреслюю знову? Спочатку — це ближче основи, Коли ще не вилилось в мову. Я згадав те небо, що висить безхмарно, Те зірок суцвіття в чорній вишині. Я згадав ту пісню, що співає гарно Ніч над чистим степом в повній тишині. Вдивляючись в глибинні далі, Зернини істини шукаю там. Знаходжу й з того радість маю. Сподіваюсь, в цьому я не сам. А зорі на небі, щоб мріяти І теж на їх фоні щось сіяти, Щось добре та світле, мов промені. Скажи ще потрібно чого мені?
17.10 2007 р.
~~~~
В саду коло хати Принишк запах м'яти, Колихає віти Черешневий вітер, Чомусь в непорусі Горобини буси, Огортають хмари Все це в свої чари. Побіжу, нап'юся, Сили наберуся Соком винограду, Всім, чому я радий... ...Й сяду коло хати Й буду точно знати До останніх літер Зветься як цей вітер.
05.12.2007 р.
Запримітив ще здаля [I have noticed even from afar] Рух тролейбуса мій зір [the trolleybus movement —] Він повільно так повз, [he crawled slowly,] Наче зранений звір. [like a wounded animal.] Щупав вусами шлях, [He feels the way by whiskers,] Пробирався крізь тьму, [and made his way through the darkness —] Я вполюю його, [I will hunt him;] В його шкірі піду. [and I will go in his skin.]
12.12.2007 р.
~~~~
Ввірвавсь трамвай в пітьму нічну, Високий ліс і білий сніг. Зливатися із ним почну І мчатися вперед без ніг. Сягати поглядом у даль, А потім погляд цей наздоганяти. Вагань не знати і питань Собі й не думать задавати.
03.01.2008 р.
~~~~
Запахло весною і літом, Хоч лютий і ніби зима... Дерева ще снігом біліти Знов будуть, вагань тут нема. Чуття це тепер вже не діти Хай будуть морози то що ж? Так пахне весною і літом... З небес це приніс теплий дощ.
25.02.2008 р.
~~~~
Ти йдеш по неприм'ятій траві Вітер — твій найкращий друг Ріка напуває водою Птахи радують твій слух Ти не шукаєш свого шляху Якоїсь невідомої долі Вдень стежку осяває сонце Сон стережуть щоночі зорі
12.03.2008 р.
Екзистенція
Маленький клубочок життя Нетривко дрімає в корзині. Шалені, стрімкі почуття Кудись через сон навіть линуть. Всі прикрощі так швидкоплинні — Сліди на піску коло моря. То ж іскорки радості в сині Очей розквітають вже скоро. Екзистенцію свою несеш ти Так світло, так щиро, сміливо. За день натомився і врешті Заснув. Невимовно-щасливий.
25.03.2008 р.
~~~~
Квітучая гілка крушини В простій порцеляновій вазі І стиглі плоди абрикосу Змагаються в моїй увазі. А там, за вікном, небо й хмари Неспокій про свій нагадали. А часу про суть незбагненну Мовчать степові жовті далі.
29.04.2008 р.
~~~~
Невже я більше не засну? Невже пролежу до світанку? Побачу: питиме росу Неспішно джміль з обличчя ранку. Почую, як шепочуть ниви — Нескошені, духмяні трави, А хмари пропливають сиві Й далекі, мов нема їм справи... А я вилежуюсь у ліжку І все це просто уявляю. Іще так подрімаю трішки, І ранок першим привітаю.
22.05.2008 р.
~~~~
Мої мрії — чорні чайки — Ширяють над свіжістю хвиль, Вдихають сіль із повітря, Сягають в задимлений штиль, Слухають беззупинність моря, Дивуються ясності ночі, Гуляють піщаним берегом І дивляться людям у очі.
22.05.2008 р.
~~~~
Яскраво-зелений клен, Зелені із синню ялини У даль проводжають аж ген, Немовби на довгії днини, Й чекає попереду степ — Духмяні, схвильовані трави, І вітер в обличчя — ну ще б! Спішить лиш в йому знані справи. І що маю діять? іти! Нетоптані стежки ще цілі. У травах, є шлях до мети, У хмарах — найвищії цілі!
11.06.2008 р.
~~~~
Зелений чай з імбиром — Збадьорювати днину І краще відчувати, Який у нього смак. Ступати по калюжах — Чомусь знов небо тужить. І важко розібратись Так що ж йому не так? Лишився смак на кухні, Намокли літні туфлі І точно як у пісні, Змінили колір свій. І швидко день минеться На вечір час знайдеться Черкнути рядки скісні — У спогадів сувій.
20.06.2008 р.
Степова пісня *
Груші-дички невеличкі, Сотні тисяч ягід терну. На ґрунтівці проростають Згублені ячмінні зерна. Цвіт безсмертника й сокирок, В біло-жовтих хвилях трави Сонце ледь зайде за хмари Й знову визира лукаво. Справжнє море золотисте — Соняшник до небокраю! Може й справді причаївся Тут малий окраєць раю! З пагорбів спадає сосен аромат. Там дух полину додається й заповняє річкову нічну долину. Сутінки принесли тиші різнозвуччя. Перша зірка мерехтить й смакує сутінь чи то солодко, чи гірко.
08–09.08.2008 р.
Чисті роси
Буду завтра рано Омивати рани Серця в чистих росах На старих покосах Потім в світ ітиму і скрізь без упину Собі бачить буду — В чистих росах люди.
30.08.2008 р.
~~~~
Мов свої серед веснянок Сяють на щоках рум'янці Спозаранку аж сьогодні Розбудило щось Оксанку Так цікаво було бігать Без упину, без доріжки... Раптом чує: притомились Не на жарт у неї ніжки Підбігає до татуся і говорить тишком-нишком В мене ніжечки стомились Поноси мене хоч трішки.
13.09.2008 р.
Все осінь… *
Вічна осінь у нашому серці: Листя, що взяло собі колір сонця, Вітер, що грає на нім як на флейті Химерно-правдиво, як сон науковця. Осіннє тепло гріє наші долоні Так ніжно і щиро, немовби востаннє. Хмари та круки леліють у серці, Мов пташенят, осінь – вічне прощання. Уже лежить пожовкле листя, Туман клубиться над полями, Тьмяно в променях іскриться Виноград ледь-ледь прив'ялий... А так... все хмари, дощ, тумани, Грачина зграя метушиться. Все осінь... тануть дні за днями – і так здається – все лиш сниться.
01 та 08.10.2008 р.
~~~~
Щемливо-сильно пахне ліс осінній Дух листя підіймається вологий Йдемо ми через сутінки вечірні Вузьку ледь видно смужечку дороги Добре так долати шлях без зайвих слів Знаходити в ногах приємно втому Так, дуже різні, але йдем ми всі Окрилені одним шляхом додому
05.11.2008 р.
Принцеса трояндових лук
Ти йдеш ледь-ледь торкаючись землі, а квіти розпускаються від ніг торкання осяйні роси прикрашають діл плаща — небесного й земного символи єднання. Ти любиш йти при вранішній зорі і розділять тепло своє із всеньким світом. Принцесо лук трояндових, люблю тебе і дуже радий, що дано мені це вміти Досяжна ти для погляду лише та ти все надихаєш — більшого й не треба ти поруч й ожива довколишня краса
19.11.2008 р.
~~~~
Комфортабельний автобус: за вікном міста і села проминають, а автобус зостається — він везе нас. Півгодини від зупинки — і вже шлях перед очима. Ноги не схотять спочинку серце добре відпочине. Ліс густий, м'яка стежина. Все так просто: просто йти. Від зупинки, від причини по стежині із мети.
14.12.2008 р.
~~~~
Сніг і місяць дуже схожі: За вітчизну небо мають, Уночі, як час погожий, Срібно-білим світлом сяють. Дощ і вітер так подібні: Літо остудити можуть, Листям тріпотіти здібні... Все в природі дуже схоже.
09.01.2009 р.
Душа (за Антуаном де Сент-Екзюпері)
Я ніби був звичайним подорожнім, Що геть раптово на шляху порожнім В серйозних ранах дівчину побачив, Хоч непритомну, та живу одначе. Й біду чужу немов свою прийнявши, Я підійшов і, бережно піднявши, Поніс, немов троянду найціннішу Вона схилилася — заснула лише. і спить у смерті на плечі крилатім, Та в зцілення її я вірю свято, і йду вперед без відпочинку й втоми — Своїм життям я радий її сповнить. Парості вирвав я гніву й гордині, З серцем легким всяку заздрість покинув, Радощів, смутків суєтних немає — Є тільки ти, в котру я проростаю: В сяйві очей я, у світлі довкола Злата волосся. Ти зцілишся скоро, Й навчу, щоб завжди напувала молитва Твоє коріння, щоб пишно ти квітла.
24.01.2009 р.
У моєму маленькому ставі *
У моєму маленькому ставі, В осоці та між квітами лілій В ясну днину побачити можна Легкі порухи райдужнокрилі. Золотаве, червоне й блакитне Феї пензлем чарівним змішали І свої ним прикрасили крила, Та й у став мій малий завітали. Щоб побавитись в відблисках сонця, Щоб у схованки грати у квітах. Так далеко від людського ока, В своїм власнім прихованім світі. Як чужий же туди забрідає Феям легко в природі згубитись — І побачить він сонячний відблиск, Вітер буде між квітами витись. У простих речах є неповторне. Часом можна знайти найцінніше там, лиш треба поглянуть довкола більш уважно й на мить сповільнитись.
25.01.2009 р.
~~~~
Закриває вечір очі Сонця й чути, як шумить осот. Землю вкрив плащ чорний ночі, Птах нічний взяв кілька нот І замовк, щоб теж відчути Полиновий аромат. Й може мирно день заснути — Все як треба, всюди лад.
28.02.2009 р.
~~~~ (за Реєм Бредбері)
Свіжий ранок. Тихо, тихо Місто, вкутане ще в ніч, Мирно ніжиться у ліжку. ...Запах учорашніх свіч: Їх згасив весняний вечір і пішов кудись на рік. Ранок літа... вітер літній! В серці літніх днів вже лік! В них омріяна свобода. В них політ надій і мрій Встану, вийду. Літній ранок, Першим ти мене зігрій!
30.06.2009 р.
Цитадель (за Антуаном де Сент-Екзюпері)
Лежить зерно в моїх руках — Прийми мою щиру молитву. Я йду під поглядом зірок, Кладу зерно в долоні вітру. Виллється зерно у колос, Перейде той у людське тіло, Людина вимурує храм, Явив щоб славу Бог в світ білий. I можу я тоді сказать: Зерно каміння рухать вміє. В молитві щирій треба лиш Насіння пригорщу посіять.
30.06.2009 р.
~~~~
О, мить, спинися, ти прекрасна! Дай на тобі спинить увагу, Напитись досхочу наснаги I надивитись в очі ясні. Коли ж не можеш, постарайся Лиш коливатися поволі, Як ковила у чистім полі, Як пара в нескінченнім танці. Нехай живе балансування В тобі, яку побачив нині Й так день мине, і вечір в сині Небес потоне... до світання.
03.07.2009 р.
Втруджено схилився вечір *
Втруджено схилився вечір Над рікою віттям верб. У імлистій порожнечі Неба видно блідий серп. А внизу травин верхівки Трішки і відчують ось Доторки туману... Тільки Це не все, є більше щось. Невловимо невимовне В змінах рис днів і ночей. Відзвук Всесвіту немовби, Блиск із дна його очей.
23.07.2009 р.
~~~~
День перевалив за полудень, Пшениця сяє золотом — Скарбом, що збирала змолоду, Нині розділити щоб зі світом. Гасне синь небес прекрасна Вдалині. Хмаринок частих Білий пух, так схожий на щастя, На суцвіття розквітлого літа.
27.07.2009 р.
~~~~
Я вийду у місячне сяйво — Думки у сріблястому світлі Захочуть свій хід одностайно Змінити розлившись в повітрі Їх погляд спокійний і добрий На свій лад примусять все дихать Ступатиму вільно і гордо Мов зоряна рись йтиму тихо.
31.07.2009 р.
~~~~
Мене застало літо коника польотом, Шелестливих трав духмяним злотом Й далеким небокраєм. А цікаво, що там?
19.08.2009 р.
~~~~
Почалась літня злива. Танцюй Вдалині від людського ока, Де дорога вітру широка Лиш для неба танцюй, намалюй Дивовижні в повітрі знаки Здатне небо їх розгадати Й ще, можливо, щось можуть знати В жовтих травах червоні маки.
22.08.2009 р.
~~~~
Про невпинну плинність часу, нас, ловців чарівних митей ненароком поміркую і піду, де листям вкриті всі стежини; бездоріжжя аж пружинить під ногами; й безгоміння — лісу тиша виграє лиш свої гамми.
08.10.2009 р.
~~~~
Осені та сонця ловлю останні крихти: Кленів золотистість ввібрать у себе встигти б, Плями винограду, мов камінці рубіну, Легко ювелір їх на стіл робочий кинув. А за мить вже швидко все прибере й побачу Якось на світанку лапатий сніг, а значить — Холод і чекати ...весни, а поки в хатах Грітись, споглядати ...крізь вікна сніг лапатий.
17.10.2009 р.
~~~~
Золоті дні осені минули, на столі гарячий чай стигне, пари із чайної пари чарівний танцюють вальс. Осіда тепло на самім серці. Осінь, ти вже вибачай — щедрі сонцем дні тепер далеко, а у чашці чаю час зупинивсь немов, в нім вічна осінь всі свої втопила сни й світ не знає прокидатись може, чи зірками до весни мерехтіти чи клубок безодні, розмотати та сплести з неї казочку комусь чудову... Ех, про це вже бачу сни: кольорові, ніжні, заповітні, помережані дощем із зірок, листків, яскравих квітів і старий дідусь Морфей колискову тихо так співає, тепло вкутавши плащем... Вранці знайду на подушці зірку — в снах прихоплений трофей.
13.11.2009 р., Спільно з Ельфійкою
~~~~
Земля зробила нове па, На платті зиму принесла, Термометр пішов на мінус, І покрив поверхню сіру Лапатий, щедроданий сніг. Погляну, печучи пиріг, Я мимохідь надвір, в вікно, Бо трохи часу все одно З'явилось і прийшло на думку Про пухнасту в візерунках Сніжинку: що їй легко жить, Із вітром граючись летіть, Милувати наше око... Із надвору чути кроки — Вже перші гості на поріг — З печі вже час виймать пиріг.
04.12.2009 р.
~~~~
Насолоджуйся тишею, Відчуй: вона дихає, Як зелені луки, Як в снігу чорні круки, Як земля на світанку, Свіжий вітер на ґанку, Нині як на папері Ці слова, що тепер я Склав в вірша візерунки. Та здається все ж лунко Й на письмі звучить слово ... Насолоджуйся знову!
12.12.2009 р.
~~~~
Чомусь напрочуд місяць гарний, Немов землі від неба смайлик. Бадьоро сніг скрипить: "давай-но Помрієм, як ми завітали б До неба в гості, між сузір'їв, Тих розсипів перлин яскравих, В туманностях, найлегшим пір'їм Ми б покружляли, політали. Й назад на землю, до спочинку. З запрошенням, щоб повертались Ще раз — я ляжу на ялинки, Ти підеш в дім, де вип'єш кави, А потім визирнеш крізь шибки, Побачиш сніг в щасливім сяйві, Подумаєш: "щось місяць швидко Спустився вниз, а зорі славні!""
23.12.2009 р.
Посмішка пуми *
Всміхається пума немов для картини — І сонце яскраве прийшло на гостини, Й до днини зимової й лап тихо ліг Осяйний пухнастий неторканий сніг. А ліс — запах хвої в повітрі витає, Збадьорливо дятла перестук лунає, Просто так, знаю, пума на дерево влізла Й посміхається посмішкою Мони Лізи.
28.01.2010 р.
~~~~
Допоки сонце над зеленим лугом, У полі вітру поки мирні хвилі, Веселки щедро на півнеба смуги Мелодія життя не втратить сили. Мов пелюстки акацієво-білі, Вона квітує, в'яне, опадає І нові паростки пуска несмілі, І розквітає знов, і знов лунає.
06.02.2010 р.
~~~~
Двері в літо, де море пшениці Може й взимку на мить прочинитись Раз побачив — заспішив, щоб встигнуть.. Та спізнився, в темну ніч лиш стрибнув
04.03.2010 р.
~~~~
Мабуть в гарній далекій сторонці Залишитися вирішив вітер. Є від нього непевні лиш вісті — Сіра чайка приносить їх зрідка. А нетонуче золото сонця Коливається тихо на хвилях. І пишаються ним далі сині І леліють немов ніжну квітку. Може мрії, а може дельфіни В позолоченім плесі плескались. Виднокраєм все хмари тинялись — Підлетіти до сонця не сміли.
01.05.2010 р.
Вітер
Побігти, побігти полями Ще зе́лені поки розмай, Побігти, мов злива, без тями Й ясніше все хай небокрай. Ще часу багато — ще досить Оббігти півсвіту аж ген Розчиняться в небі всі роси, А двері відкриються в день
27.05.2010 р.
~~~~
Ранок видався туманним і звичайно росяним. Стало біло від краплинок на луках некошених. Квіт кульбаби блідо-жовтий намагавсь ясніти У цім згладженім, вуальнім і аморфнім світі. Не було чому радіти — хлюпало в кросівках. Ех, би сухості, комфорту, чашок чаю кілька Створив вогнище для чаю мій колега Саня — Спирт сухий, промоклі дрова і, авжеж, старання. Це вже краще — ще зібратись і рушати можна. Зник туман, несміле сонце і росинка кожна Віддзеркалює, напевно, власну частку неба. Мабуть так, що ж ... все готово, вирушати треба.
30.05.2010 р.
Зорі
Вечорові зорі так яскраво світять І цим сяйвом хочуть пояснити світу Чому нині варто трішки збадьоритись Ніжний вечір весь вже в кокон оповитий І минуть лиш миті і розправить ніч Свої крила щедро зорями покриті Та й частинку втоми знімуть з наших пліч.
26.06.2010 р.
~~~~
Зоря від зорі відрізняється славою; Ловлю їх вогні — запиваю кавою. Коли ж пройде час, небо вкриється хмарами. І спуститься дощ, то прикрашу чарами Яскравого вогнища неслухняну ніч І проникну в ще одну позасферну річ.
16.07.2010 р.
~~~~
Чи бачив ти подиху грані, У схованки грав із весною, Купався у літа світанні, Вночі розчинявся імлою? Чи був, де слова були зайві? Під музику скрипок, гобою Станцюй лиш при місячнім сяйві І місяць станцює з тобою.
22.07.2010 р.
~~~~
Вечірній вітер. Сколихнувся очерет. Знов візерунки витинають зорі На чорнім небі, а слова прозорі Невтомно ловить й на папір кида поет.
26.07.2010 р.
~~~~
Картоплі накопавсь, У морі покупавсь, Нагулявся степом, Ще читав газети, Пив з лимоном каву, Мріяв коло ставу, У саду ще пасся Й міркував про щастя.
06.08.2010 р.
~~~~
І випурхнула душа з вікна І диким птахом полетіла У лазуритові небеса Крильми махаючи щосили Потиснувши долоні вітру Зітерши геть землі тяжіння Вона в своїм польоті вільнім І нагодована й зігріта.
17.09.2010 р.
~~~~
Сіра ворона стрибає карнизом. Осінь. Горіхами сповнився світ. Небо все сіре, у хмарах, а знизу Жовтого листя рясний випав цвіт. Ще особливо для серця є милі Осені квіти, що десь-бо цвітуть, Ночей холодних усупереч силі, Літа мов краплі проронені тут.
09.10.2010 р.
~~~~
Зірками прихорошується небо, Так само віршами отари днів. У гарних китицях, суцвіттях слів Дні мають непояснену потребу. Шукав я їх — раз трапилися в лісі, Де між дерев туман поволі тлів. Ліс спав; я відділив слова від снів — На шию кішці з них вінок повісив. Й побігла кішка: рудо-жовте сонце. Красу та відповідь на собі несла. Граційно місію вершила й чесно. Й приляже, щоб поспати на ослонці Чутливим сном невимовлене слово. Хто буде спритний, певен, його зловить.
14.11.2010 р.
~~~~
Розкажи мені у сні, Що не можеш так, в розмові. І тоді у серці знову Зазвучать моїм пісні. Незбагненні може буть, Наче вітру дотик ніжний, Наче спів дощів торішніх, В котрих видно справжню суть Слів, захованих глибоко Тихих, теплих, непомітних. Крізь всю зиму вони квітнуть. І душі дарують спокій. А ще ясне розуміння, Що усе ж цей світ чарівний.
19.11.2010 р., спільно з Ельфійкою
~~~~
Моя дівчина закохана в моє авто, Їй подобається зустрічний вітер, Що тріпає її одяг і платок І обриває пелюстки із квітів. Моя дівчина у захваті від крил, Які червоним золотом палають І здається надають їй нових сил — В ці миті її очі файно сяють. Все ж моя дівчина не проти зупинитись, Щоб вийняти наїдки із корзини, щоб серед луків трохи підживитись Й зібратись раптом спішно й знов полинуть... А чи любиш ти мене? Не знаю. Все одно з тобою я літаю, Відштовхнувши в бік всі остороги, З тобою і без вибору дороги.
20.11.2010 р.
~~~~
Плесо чарівливе осені кольору золота косами бореться вічно з морозами, сріблом зими, з року в рік. Очі блакиті небесної блиснули даллю і веснами... Вийняла осінь чудесні нам Розсипи зір з рукавів. Зблискують зорі і мріється добре під ними. Розсіється холод, сніг зникне і мрія ця, виллється в сяйво весни. І про тепло між заметами мріється, мов під наметами квітам, що прагнуть уперто так в серці весну пронести.
29.11.2010 р., спільно з Ельфійкою
Хай будуть сни чарівні *
Хай будуть сни чарівні, в них яблуневий квіт, й ти у вбранні царівни, рушаєш у свій світ. Гулятимеш по саду з дерев — квітучих мрій. Ти зранку їх всі згадуй й записуй у сувій. Як стане ж їх багато, у мить одну злетять на скатертину сядуть небес. Замерехтять. І раз у вись поглянеш — в чарівнім блиску тім ти сни свої впізнаєш, тепер що світять всім.
30.12.2010 р.
~~~~
То киця лапою шкребеться в двері, Чи то Різдвяно-новорічних свят Надходить час піднесено-веселий, Коли в церквах лунатиме, що свят Господь і ангели підспівувати будуть, Й новину радісну нестимуть до людей; Дзвенітимуть колядки звідусюди І сотні тисяч радісних очей Чекатимуть на небі зірку першу, Щоб разом з нею в серці народивсь Малий Ісус і поклоніння звершать Йому народи так як мудреці колись.
31.12.2010 р.
Коли дощ – то їжа *
Коли дощ – то їжа, а їжа – то дощ, Хробаки хрумтять кислотним тим хлібом, А ти йди під дощ, бо вже хоч чи не хоч, Треба йти дощем, яким ще не снідав. Коли з неба летять мільйони тих слів І всі випити їх ти не годен, не сила. Тобі чується спів небачених снів, А ще тих, котрих часу коса покосила. Ну а дощ? Він приймає в обійми усіх, Не зважає, що, звісно, різняться смаки. Чути затишний і задоволений сміх – То сміються у прихистках хробаки. І падає листя й так само роки – Їх вогнище часу повільно зжирає. Дивляться зверхньо на все те круки Надія і є, й водночас немає.
26.03.2011 р.
~~~~
Я клапті хмар зберу в кишені Запахне ирієм повітря І майбуття постане світлим, Як спектр сонця в крилах джмеля.
07.06.2011 р.
~~~~
Спливає осінь за осінню вдаль, Вони всі різні: золотисто-ніжні, Вдягнені в дощу дрібного шаль, Чи на диво передчасно-сніжні, Та лице завжди вкрива вуаль Й завжди суперечливо-мрійливі Виклика думки одна з цих краль.
08.10.2011 р.
~~~~
У ирій відлетіла зграя віршів, Безпоетичності мовчання Стає із кожним днем все більшим І тільки всюди клич прощальний Віршів ще чується, утім У новім місці, може бути, Вони вже збудували новий дім ... Лиш відголосок чути й чути.
08.12.2011 р.
~~~~
Їм лиш рибу, заїдаю лиш капустою морською І мені не набридає — сам не знаю, що зі мною Й закрадається до мене думка, що якимось чином День у день я поступово перетворююсь в дельфіна
28.12.2011 р.
~~~~
Прийде весна ... минеться швидко, Зацвірінчать гепарди в травах, Далі — літо в мерехтливих далях, Прохолодою проскочить осінь, Потім знов зима запросить В гості — все минає швидко.
06.03.2012 р.
~~~~
серед гілля сховався вітер, щоб поспати, а небо світить, де нема ліхтарів, а що далі? — в далях немає нестачі у чаї лиш щоб кроки до купи складались. і місцини затишні плекались.
23.03.2012 р.
~~~~
Над вогнищем шипить шашлик. Продовжуємо, не зважаєм, Під парасолями пікнік, Про все на світі розмовляєм. Вглядаємось в красу вогню, Крука чорного у сивім Небі лиш на мить зловлю Поглядом і полетіли В далі спритно мої миті. Шашлик готовий, вистигає. З дощем залишимося квиті. І з ним ми також розмовляєм.
01.10.2012 р.
~~~~
Сонце за море сідає Навіює мрії про далі В яких ми іще не бували В яких ми у мріях буваєм Там також краса як і всюди Для нас головне помічати Чи тут чи у мріях витати Й писати про все те етюди.
21.11.2013 р.
~~~~
...і серце випурхнуло із вікна і диким птахом полетіло в яскраво-сині небеса Крильми махаючи щосили Там гріло сонце, а легенький вітер Давав прохолоду, утім, І день минув а ніч ловила в сіті кольорових, про польоти снів.
19.10.2014
~~~~
Пропах світанками мій ґанок Я знов на ньому зустрічаю Світлий, прохолодий ранок, Зустрічаю чашечкою чаю І птахи також у небі Радо метушаться рано Небо приверта до себе Синню чарівного храму
02.03.2015
~~~~
Там цілий Всесвіт у її очах, Там безліч радощів, печалей, Там мрій незримих заховались далі, Там зміст речей і зміст в речах. І цілий шлейф ймовірностей тікає Від тої посмішки, що проганя Непевності, хоч навмання Сама понад світів літає.
16.04.2015
~~~~
Коли прокладена крізь ліс Дорога заверта кудись, До рогу її видно лиш, Всі спроби зазирнуть полиш, Йди далі, легко мни спориш І кроків ні на мить не стиш. Дороги повертають скрізь І скрізь їм світ — небесна вись.
12.07.2015
~~~~
Сміялись хвилі з Сонцем разом Від радості, ясної днини. На полі достигали дині — Достигло літо вже наразі! Співали із птахами трави, Як день, летіли білі хмари Й пшениця, мов приправа карі В довершеній із літа страві.
12.07.2015
~~~~
Зірки зазирають у очі І вітер тихенько шепоче, Що літо пускать він не хоче В минулого вихор часу. Погоджуюсь з ним я, звичайно, Та час наче пара та чайна, Постійно невпинно зникає Лишає позаду красу, Яку, проте, можна збирати, У пам'ять складать, віршувати, А також звичайно чекати На нову перлинку-росу.
13.09.2015
~~~~
Хече осінь у вікно Холодно, туманно. Клен надворі як ніхто Червоніє гарно. Я готовий краплі чуть Від дощів, а потім, Коли хмари утечуть, Зріть блакить глибоку. Принесе плоди землі Осінь у дарунок Наче, у холодні дні, Сонця поцілунки.
13.06.2017
~~~~
Зайня́в я щонайкраще місце у кав'ярні, Зачав гадати думку про теперішнє, Минуле й майбуття... Світло сяє гарно, Є простір і в кав'ярні, і для дум іще. Густий поволі плине (мов варення) час, Зі мною ділить тиху радість залюбки І певність, що так буде й далі... Йду, гаразд, Лишивши гроші, недопиті каву й думки.
08.08.2017
~~~~
І знов природи я красою Схвильований, як в ставі карпи кої; Милуюся життя сплетінням новим, Невипадково-випадковим.
06.09.2020
Шляхи
…І з вірою в прийдешній, безсумнівно кращий день Роблю я в ніч непевні перші кроки, А в небі блиск зірок, немов зародження пісень, Мов добрі підбадьорення пророків. І стелиться мій шлях, не розбираючи шляху, І зовсім не сторонячись утоми. Не знаю, що знайду, а що в дорозі залишу, Що тільки раз, а що ще шлях повторить. Кудись якщо зигзагами дорога заверта, То видно куди йти лише до рогу. Вертка Земля невпинно стрілки часу оберта І кличе в край доріг і перелогів.
02.12.2020
Пісня пса *
Пес пісню місяцю співає, натомість вітер пестить листя вишневе і в пору цю чисту після дощу ніч все єднає. А зорі — срібні намисти́нки, танцюють в ви́сі танці ніжні, і Мі́сяць, що пливе неспі́шно, ясні́ше світить на стежи́нки, якими заблукали сни прийде́шні, а там перепліта́тись будуть страхи, буденність, віра в чудо, й надії — всі запро́шують серде́шно. Але зажди, послухай ще нічної мелодії в цім післядощі́в'ї, й поро́ю намилу́йся геть ясною, й тоді додо́му рушиш на ночі́влю.
02.12.2020
Рептилоїди *
Слова в політиці, немов птахи, літають, Ну а політики — це дивні диваки. Говорять раз одне, а вдруге навпаки. У вуха наші та серця стріляють Посланнями, які як зрозуміти? Чи може вони́ з сузір'я Персей? Рептилоїди, втілені в людей, Що нам глаго́лять як правильно жити? Але вони холодні, як змії луска, І гіпнотичний погляд, наче в кобри. А їхня мова злагоджена добре, Та чи сповнена сенсів, чи вона пуста? Чи линуть вони у політефірі, вдаючи людей, чутливих і щирих? А їхні послання – коди та шифри, Якими верши́ться план влади хитрий? Ми ж захоплюємось, віримо, слухаєм Обіцянкам, що наші мрії рухають, Немов одягнені у наймиліші пінетки, Не знаючи, що ми — їхні маріонетки.
29.10.2024
Переклади переклад з російської
Людмила Татьяничева — Хто б і повірив
Ти дарував підкову місяця Що плив над тишею полів Хто б і повірив Що місяць поміститься В маленькій кімнаті моїй Промовив ти мені одне лиш слово і сріблом засипала клени зима Хто б і сказав Що для щастя земного Здасться тісною вся куля земна.
31.10.1998 р.
переклад з російської
Людмила Татьяничева — Ручай
Був ручай веселий і бурхливий У ньому юність вирувала Лоза свій тонкий стан схилила і до його води припала Пила до несхочу вона Тяжкою спрагою томима Та коли прийшла весна Скінчилася ручаю сила Він зник як гість не випадковий Вагомий слід лишив позаду Вологи весняної повен Хмільного кетяг винограду.
31.10.1998 р.
переклад з російської
Людмила Татьяничева — І опівдні тут стежини росяні
І опівдні тут стежини росяні Ніжний мох, неначе шерсть зайчат Мені що скажуть на прощання сосни? Чи може гордо промовчать? Зажурюсь, не подаючи знаку і, мов сестрам, соснам я скажу: "Не тримайте у душі образу Я вас з собою в серці заберу".
01.11.1998 р.
переклад з російської
Людмила Татьяничева — Якщо це дружбою зветься
Не встигли вволю ми наговоритись Ще в дім світанок не впустили з гаю А серце знову, як піснями птиця Повне свіжих почуттів до краю і знову до тебе воно рветься Я рідко торкаюсь високих промов Але якщо це дружбою зветься Якою ж тоді може бути любові
05.12.1998 р.
переклад з англійської
Andy Ward — Slow Yourself Down
Кажуть, ти шукаєш нового Хочеш мати інакше лице Кажуть, я не зрозумію нічого Будь-ласка не вір у все це Розкажи про свою літню країну скоріш і трохи сповільнись, я іду туди ж Кажуть, минуле ранить тебе Навіть друзі хочуть покинуть Але коли ти дивишся вперед Там силует мій поруч лине Розкажи про свою літню країну скоріш Лиш на мить сповільнись, я іду туди ж Ти говориш мені: "мрії розбиті, Слів не вистачить, щоб пояснить" Час розсудить, Ходімо як діти З вірою, по світлу мить.
02.13.2006 р.
переклад з англійської
Martin Gore — See you (фрагмент)
Все, що я хочу — бачити вас знову, Але це так багато, щоб просити. Лиш хочу бачить посмішку якою, Колись могли Ви шлях нам освітити. Добре, я не спробую Вас тримати i не захочу Вас поцілувати, Я навіть не спробую Вас торкатись. Дивитися на Вас — ось все, що хочу, Це правда, знайте — гляньте мені в очі!
переклад з англійської
Oren Lavіe — Her mornіng elegance
Сіда нині сонце повільно, У вазі стоїть гарна квітка, М'які капці коло каміна І лежить у футлярі скрипка... Скоро східцями зійде вона — Елегантність вранішня на ній Мрію нагада дзвінка вода Й хмарка пари. Згусток денних мрій Вона в свій кубок наливає, І трішки цукру розчиняє І бореться вона за життя Тоді, коли вдягає пальто, І бореться за своє життя Тоді, коли сідає в авто, І бореться вона за життя Коли дивиться як пада дощ, Як гуля поміж вулиць і площ, Коли знаходиться в крамниці І спіймана думка на нитці Вона платить за хліб та іде — Ніхто не знає де. Сіда нині сонце повільно, Зимова музика в повітрі, Грім змусив гру спинить невільно, Вона чує шум за ворітьми: З листом голубка прилетіла? Від того, кого полюбила б? І бореться вона за життя Тоді, коли вдягає пальто, І бореться за своє життя Тоді, коли сідає в авто, І бореться вона за життя В якім люди люб'язно-дивні Й, перераховуючи зміни, Вона неспішно йде — Ніхто не знає де.
17.10.2009 р.
переклад з англійської
Francois Faugieres — In the screen side of your eyes
У ваших очей дивнім світі дзеркальнім Високі, вечірні пливуть тихо хмари, А сонце західнє забарвлює пару ... Лиш своїх очей ви не бачите сяйва... Світиться обрій ще серпантином, Багряне повітря стає все густішим, І далі тече час усе повільніше — Себе сам вкриваю я щільно бурштином.
2011 р.
Anfang